Знайома запросила подивитися, як вона з дітьми прикрасила новорічну ялинку. Штучні гілки вгиналися від електричних гірлянд і сили-силенної дорогих іграшок. Але не було там ні цукерок, ні яблук, ні «золотих» горішків - невимовної радості нашого дитинства...
Знайома запросила подивитися, як вона з дітьми прикрасила новорічну ялинку. Штучні гілки вгиналися від електричних гірлянд і сили-силенної дорогих іграшок. Але не було там ні цукерок, ні яблук, ні «золотих» горішків - невимовної радості нашого дитинства
Валентина ШТИНЬКО
-А навіщо на ялинці цукерки? - здивувалася молода жінка. - Діти і так їдять їх мало не щодня... Ну, що тут заперечиш? Хіба банальним: традиція... А, може, через те й лунають так часто скарги на відсутність відчуття свята, що всі його атрибути нині стали надто доступними? У пору мого дитинства ми цілий рік збирали в окрему книжку обгортки від цукерок, там вони випрощувалися. Особливо цінувалося «золото», так діти називали фольгу. Ближче до Нового року вирушали в похід до сусідських околотів або колгоспної скирти, щоб насмикати рівних соломин. А тоді вже, випросивши у мами ще й вату, голку з ниткою, відкривали «майстерню» із виготовлення гірлянд. Чим яскравіші були обгортки, тим красивіша гірлянда. Їх вішали на вікна, прикрашали ялинку, кімнату, в якій ставили лісову красуню, що дарувала неповторний хвойний аромат. А вночі, коли всі спали, можна було навпомацки знайти на її гілках найсолодшу у світі цукерку! Окрема історія - костюм на новорічний шкільний бал-маскарад. Це вам не в «Епіцентрі» купити все готове. Необхідно було заздалегідь «дістати» метрів десять дефіцитної марлі (здається, по 37 чи 47 копійок за метр, але і це були для нас чималі гроші). Якщо мама шити не вміла, або не мала часу, спробуй вмовити сусідку-кравчиню. А шити з марлі - чиста мука, бо вона тягнеться й сиплеться. Потім знайти синьку, щоб пофарбувати, потім накрохмалити... Це я пригадую етапи виготовлення костюма «Ночі» у 1965 році, дата достовірна, оскільки збереглася фотографія. «Зорі», вирізані із фольги, наклеювала силікатним клеєм, блискітки - із розбитих старих іграшок. А ще ж треба було виготовити «корону» із картону, паперу, спеціальних ялинкових намистин. Головне ж - припасувати її до голови так, щоб не злетіла під час танців. А ще - окуляри із того ж картону, до яких, щоб уже зовсім не впізнали, клеїлася «вуалька» із ялинкового «дощику». Звісно, все це рукотворне «диво» виглядало не так гарно, ошатно, респектабельно, як нинішні готові маскарадні шати. Зате скільки радості самоусвідомлення та й необхідних у житті навичок додавали дитині!
