У маршрутному таксі до мене відразу підсів хлопчина років дев’яти—десяти, який активно намагався завести розмову про те, чим я займаюся сьогодні ввечері? Сприймаючи його слова як жарт, я відповідала йому тим самим, запитавши, де його мама? Проте відповіді не почула...
У маршрутному таксі до мене відразу підсів хлопчина років дев’яти—десяти, який активно намагався завести розмову про те, чим я займаюся сьогодні ввечері? Сприймаючи його слова як жарт, я відповідала йому тим самим, запитавши, де його мама? Проте відповіді не почула.
У салоні був ще один хлопчина, який так же нав’язливо намагався завести розмову з іншою дівчиною. Кидалися у вічі брудний одяг та замурзані обличчя дітей... У досить пізній час вони їхали у транспорті одні, без дорослих. Хлопчаки, мов мавпенята, висіли на маршрутних перилах, перебираючись з одного на інше, галасували. Врешті-решт, одна пані не витримала нахабної поведінки дітей і нагримала на них. Дивно, що водій абсолютно ніяк не реагував на малолітніх пасажирів, які вчинили у транспорті мало що не дебош. Складалося враження, що нікому до цих дітей нема діла. «Якщо їх вихованням не зайнятися сьогодні, то що з ними може трапитися завтра?» - резонно запитує студентка Луцького гуманітарного університету Ольга Бондаренко.
