Він пішов від нас у пору, коли зима відчайдушно опирається першим несміливим подихам весни й гіркавій ніжності вербових котиків. Ліг на вічний спочинок у своєму рідному селі Коршів Луцького району, де над могилами його родаків терпне і гірчить калина. А нам, його колегам, гірчать спогади й відчуття невимовленої провини від того, що пішов так рано, що не встиг так багато...
Він пішов від нас у пору, коли зима відчайдушно опирається першим несміливим подихам весни й гіркавій ніжності вербових котиків. Ліг на вічний спочинок у своєму рідному селі Коршів Луцького району, де над могилами його родаків терпне і гірчить калина. А нам, його колегам, гірчать спогади й відчуття невимовленої провини від того, що пішов так рано, що не встиг так багато...
Він був невгамовний. Багаторічний беззмінний ведучий рубрики «Доброго дня вам, люди!», прекрасний публіцист, автор циклів публікацій на екологічні, соціальні теми, ініціатор водних експедицій по річках Стир, Луга, Чорногузка, озерах Волині, заступник відповідального секретаря, голова первинної журналістської організації. А ще було оте відрядження у Чорнобиль, обліт атомного реактора на гелікоптері — журналіст усе повинен бачити на власні очі! Десь там, у епіцентрі атомного пекла, загубилися його окуляри. Він був вразливий. До чужого болю ставився як до власного. Започаткував благодійні акції «Коляска для інваліда» та «Автобус надії». А коли безнадія огортала власну душу — писав вірші, а ще — пробував вгамувати депресію чаркою. Коли хвороба прикувала Святослава до ліжка — несамовито нудьгував за роботою, за газетою, за рідним селом. Згадуючи його публікації, інколи думається, що він ходив босою душею по битому склу. А це боляче. Нестерпно боляче. Хай буде тобі пухом рідна земля, Святославе!
