Ще не встигла розпакувати валізу й оглянути номер, в якому належало провести десять санаторних днів, як у двері постукали. Вирішила, що це, мабуть, сестра-господиня забула щось сказати. Натомість на порозі стояло четверо чорнявих дітлахів-горобенят віком від п’яти до восьми років і скімлили: «Тьотю, дайте що-небудь!». Від несподіванки розгубилася: що їм дати, коли сама щойно з дороги?..
Ще не встигла розпакувати валізу й оглянути номер, в якому належало провести десять санаторних днів, як у двері постукали. Вирішила, що це, мабуть, сестра-господиня забула щось сказати. Натомість на порозі стояло четверо чорнявих дітлахів-горобенят віком від п’яти до восьми років і скімлили: «Тьотю, дайте що-небудь!». Від несподіванки розгубилася: що їм дати, коли сама щойно з дороги?
А решту днів, проведених у санаторії «Сонячне Закарпаття», що у Свалявському районі, щоразу доводилося спостерігати одну й ту ж картину. Біля трьох величезних сміттєвих баків щодня копошилася жінка невизначеного віку (на вигляд їй можна було дати і 30, і 50 літ) у чудернацькому, явно «гуманітарного» походження одязі. На обличчі — сліди зловживання алкоголем. Біля неї — пес-безхатченко, відданим поглядом супроводжував кожен її рух. Усе це так не в’язалося із вишуканою, фешенебельною забудовою довкола санаторію, яка вражала навіть столичних відпочивальників. І було яскравою ілюстрацією для невтішної статистики, яка стверджує: у західноєвропейських країнах розрив між найбагатшими і найбіднішими становить 4—6 разів, у Росії — 34 рази, а у нас же — двозначною цифрою його, мабуть, не виміряти.
