«Мені ось-ось виповниться 70 років. Тривалий час я працювала в дошкільному закладі № 32 м. Луцька, спочатку — вихователем, згодом —багато років завідувачем,— написала до редакції наша читачка Леся Володимирівна Поліщук. — У садочках працюють чуйні та уважні люди, які навчають дітей, оберігають та виховують їх. І добра аура в них — від тих малюків...
«Мені ось-ось виповниться 70 років. Тривалий час я працювала в дошкільному закладі № 32 м. Луцька, спочатку — вихователем, згодом —багато років завідувачем,— написала до редакції наша читачка Леся Володимирівна Поліщук. — У садочках працюють чуйні та уважні люди, які навчають дітей, оберігають та виховують їх. І добра аура в них — від тих малюків.
Більше 12 років я вже не працюю, але садок свій не забуваю. Пам’ятають і мене: телефонують, вітають із святами, завжди радіють зустрічам. І ось нещодавно на свято Івана Купала так неочікувано, несподівано до мене завітали мої співробітники. Знаючи про мою невиліковну хворобу, вони прийшли підтримати мене морально та матеріально. Колеги з мого дошкільного закладу — люди з невеликими статками, але з великими серцями та щедрими душами, вони зібрали кошти, щоб полегшити мій стан, подовжити моє життя... Це дуже зворушливо! Я щиро вдячна вам, добрі люди, і вірю, що за ваше добро вам віддасться сторицею!».
