Цього невисокого, худорлявого, уже сивого, але такого невгамовного чоловіка добре знають не лише на Волині, а й у багатьох регіонах України
Цього невисокого, худорлявого, уже сивого, але такого невгамовного чоловіка добре знають не лише на Волині, а й у багатьох регіонах України
Володимир ЛИС
Він був неодмінно присутнім на всіх рухівських мітингах, починаючи з найперших, приїжджаючи до Луцька зі свого Каменя-Каширського, тримав завжди у руках жовто-блакитний чи червоно-чорний прапор, а часом і виступав. До нього і його поетичної творчості ставляться по-різному, але одне незаперечне — він таки справжній український патріот, який завзято пропагує українські національні ідеї під час постійних своїх поїздок від Волині до рідної Полтавщини, Харківщини, Одещини, Криму, розповсюджує патріотичну україномовну пресу. І це незважаючи на те, що у вересні йому виповниться 84 роки. Небагато знають, що Іван Григорович закінчив юридичний факультет Московського університету імені М. В. Ломоносова лише на кілька років пізніше від колишнього Генсека, випускника цього ж факультету Михайла Горбачова. Працював слідчим прокуратури і адвокатом до 1988 року, коли його звільнили з роботи за пропаганду символів України (бо ще не прийшов час отих самих перших мітингів) і з того часу невтомно подорожує Україною. Саме на її найпівденнішій і найбільш вибухонебезпечній частині й прийшло до волинянина довгождане визнання. Тут у Севастопольській філії видавничого центру “Просвіта” вийшли дві збірочки віршів Івана Кассали — “Мамина дорога” і “Сонати волинського вітру”. А щойно рішенням громадського військово-історичного клубу Військово-морських сил Збройних сил України Іван Кассала удостоєний звання лауреата літературно-мистецької премії імені адмірала Ярослава Окуневського. Ярослав Окуневський, як відомо, був знаним військовим і політичним діячем Австро-Угорщини і ЗУНР й чимало зробив, аби у молодої Української держави часів української революції 1918—1920 років був свій флот. Премію імені Ярослава Окуневського присуджено за збірку “Мамина дорога”, а також, як значиться в лауреатському посвідченні, “За заслуги по відродженню самобутності українського народу”. Вручили нагороду голова Севастопольської “Просвіти” Володимир Проценко і голова військово-історичного клубу ВМС ЗС України капітан І рангу Мироcлав Мамчак. Вітаючи земляка-волинянина, полемічні листи якого друкувалися й у “Волині”, з нагородою, зауважимо, що він підтвердив справедливість слів короткого вірша, яким завершується збірка “Сонати волинського вітру”: Йдемо по землі: що крок — то слід. Йдемо від колиски у вічність. Щомиті незримий вивчаємо світ Та суть просіваємо вічно.
