ФУТБОЛЬНИЙ ПОГЛЯД ОЛІГАРХА

Ми вже повідомляли про “революційні” пропозиції щодо подальшого розвитку українського футболу президента донецького “Шахтаря” Рината Ахметова. Сьогодні пропонуємо читачам деякі думки олігарха з Донбасу, опубліковані в «Українському футболі», щодо виступу його клубу на європейській арені, про наших легіонерів та проблеми збірної України.
Хоча донецький «Шахтар» комфортно «зимує» на першому рядку турнірної таблиці чемпіонату України, сезон, що минув, залишив гіркий осад у шанувальників цієї команди. Слідом за втратою чем-піонського титулу пішли прикрі невдачі в єврокубках, що, здавалося б, здатні вибити з колії кого завгодно. Кого завгодно, але не президента «Шахтаря» Рината Ахметова, який не втомлюється повторювати, що для досягнення успіху необхідно «інвестувати у футбол і гроші, і душу в рівних пропорціях».
— Час лікує, Ринат Леонідович?
— Лікує, звичайно. Хоча не так швидко, як хотілося б... А можливо, це саме той випадок, коли Бог посилає іспит сильному? Розумію, що після бійки, та ще такої давньої, кулаками не махають, але не повинні були ми програвати «Локомотивові» у кваліфікації Ліги чемпіонів!
— Чесно кажучи, програш бухарестському «Динамо» у Кубку УЄФА з загальним рахунком 2:5 видався ще більш «сюрпризним», ніж поразка від чемпіонів Росії...
— Для мене — ні. Це вже якась дурна традиція: раз не потрапили в Лігу чемпіонів, виходить, і з Кубка УЄФА вилітаємо з ганьбою. Так було й у минулому, і позаминулому сезонах. Причини? Не знаю. Швидше за все, вони гніздяться десь у сфері психології.
— Давно помічено, що погляд президента «Шахтаря» буває звернений за кордон у пошуках не тільки головного тренера, а й футболістів. У минулому сезоні ви придбали цілу групу дорогих гравців, з якими команда, однак, так і не пробилася в Європу. А це вже наводить на думку не тільки про загублений час, але і про загублені гроші...
— Не згодний. Хоча відомий зв’язок між часом і грішми під сумнів не ставлю. Я вважаю так: той, хто інвестує у футбол великі гроші, рано або пізно отримає віддачу у вигляді спортивного результату. А той, хто обмежується копійчаними витратами, не отримає її ніколи.
— Зачекайте, а «Дніпро»? На відміну від «Шахтаря» він не витратив на придбання легіонерів ні копійки, а вже добрався до 1/16 Кубка УЄФА.
— Немає правил без винятків. Якщо лінія поводження «Дніпра», у якому сьогодні грають тільки вітчизняні футболісти, принесла йому дивіденди в єврокубку, це заслуговує поваги. Але якщо ви запитаєте в мене, чи зможе «Дніпро» у цьому чемпіонаті втрутитися в «золоту» гонку «Шахтаря» і «Динамо», відповім: ні. Позначиться різниця потенціалів, пов’язана з кращим комплектуванням донецького і київського клубів, у тому числі і за рахунок легіонерів.
— Між іншим, на легіонерів в українському чемпіонаті збираються ввести ліміт. Як вам ця ідея?
— Від подібних обмежень наш футбол нічого не виграє, зате болільники втратять можливість бачити гравців європейського класу, які, до речі, чудово працюють на імідж того ж «Шахтаря», виступаючи за свої національні збірні. Влітку ми, не сумніваюся, як за своїх, будемо уболівати за хорватів Плетікосу і Срну, болгарина Пажина на чемпіонаті Європи у Португалії.
— Однак головний аргумент прихильників ліміту — інтереси національної збірної, котра не має у своєму розпорядженні достатньої кількості класних гравців, що виступають у національному чемпіонаті. Цей довід ви теж не визнаєте?
— Не визнаю. Цікаво, що говорять з цього приводу, наприклад, у Чехії, збірна якої блискуче виграла відбірковий турнір Євро-2004, хоча більшість її футболістів виступає за рубежем? Не говорю вже про французів, що зуміли стати чемпіонами світу і Європи. У нас же, якщо збірна зазнає невдачі за невдачею, виходить, винуваті... легіонери. Нісенітниця це! Проблема не в легіонерах, а в нас самих. Давайте перестанемо базікати про доморощені таланти, а будемо вкладати гроші в ці таланти.
— «Шахтар», наприклад, скільки вкладає?
— П’ять мільйонів доларів. При цьому вже побудовані учбово-тренувальна база, поля. Взагалі міркую так: скільки потрібно, стільки і будемо вкладати. Тому що це прямі інвестиції в майбутнє «Шахтаря». Запевняю вас, як тільки почнемо отримувати гідну віддачу, потреба в легіонерах відпаде сама собою, без усяких лімітів.
— Боюся, Ринат Леонідович, вам все-таки доведеться погодитися з лімітом на іноземців — все йде до цього...
— Доведеться, то погоджусь. Хоча і залишуся при своїй точці зору. Єдине, на чому буду наполягати до кінця як президент клубу — так це на справедливих і рівних умовах для всіх команд. Правильно сказав недавно в інтерв’ю Прокопенко: «Шлагбаум потрібно опускати обережно і виважено, щоб нікого не вдарити по голові». А то вже чуються «пропозиції», що, мовляв, ліміт не повинний поширюватися на футболістів із країн СНД. Тобто, скажемо, Белькевича, Хацкевича і Шацьких легіонерська квота не торкнеться, а Вукіч, Плетікоса й Агахова під неї підпадуть.
— Вас влаштовує рівень українського чемпіонату?
— За моїми спостереженнями, розмов про «прогрес» поки більше, ніж прогресу. Тим часом існує цілком гідний і, головне, близький нам орієнтир, на який можна і потрібно рівнятися. Маю на увазі чемпіонат СРСР, що справедливо вважався одним з найсильніших у Європі. Нікому про це ще не говорив, вам першому: у глибині душі я навіть сподіваюся, що прийде час, і найсильніші клуби на пострадянському просторі знову відчують тягу до об’єднання в суперлігу, що, зрозуміло, повинна вписуватися в регламентні норми УЄФА. Поки не знаю, як це зробити, потрібно усім разом гарненько подумати, але інтуїція підказує: може вийти престижне комерційне змагання, за рівнем організації і глядацьким інтересом мало в чому програючи єврокубкам.
Однак така перспектива стане реальною за однієї неодмінної умови — підвищення рівня клубного футболу в кожній з колишніх радянських республік. Зокрема, український чемпіонат, напевно, має потребу в революційних змінах, припливі свіжих ідей від президентів клубів і футбольних функціонерів. Однією з таких ідей, на мій погляд, могло б стати скорочення учасників вищої ліги з 16 до 10 команд. І було б зовсім добре, якби кожен клуб, який називає себе елітним, футбольна влада зобов’язала мати бюджет, скажімо, не менше 15 мільйонів доларів.
— Футбол для багатих?
— Ні, футбол для глядачів, які жили б передчуттям кожного туру як свята, а не заповнювали стадіони тільки в дні єврокубкових матчів.