Щодня, кожного ранку, вирушають зі своїх квартир та будинків на роботу і навчання кияни. З повним навантаженням працює найзручніший столичний транспорт – метро, не простоюють тролейбуси, автобуси і трамваї. Місто працює, але не просто живе, а невпинно розвивається...
Щодня, кожного ранку, вирушають зі своїх квартир та будинків на роботу і навчання кияни. З повним навантаженням працює найзручніший столичний транспорт – метро, не простоюють тролейбуси, автобуси і трамваї. Місто працює, але не просто живе, а невпинно розвивається. Робочих місць вистачає всім. Більше того, столиця забезпечує ними не лише своїх жителів, але й людей, які живуть іноді дуже далеко за її межами: понад 180 тисяч мешканців Київської і навіть інших прилеглих областей приїздять сюди щоранку. Час і сили, витрачені на дорогу, компенсуються зарплатнею, середній рівень якої нині майже вдвічі перевищує заробіток в інших регіонах України і сягнув уже 722 гривень, а також стабільністю і товарним розмаїттям. Зрозуміло, що рівень безробіття тут найнижчий у державі – 0,5 %. Лише кількість вакансій у загальноміському банку даних столичної служби працевлаштування перевищує 16 тисяч місць. Звісно, на її обліку в районних відділеннях служби і сьогодні перебувають деякі кияни, але це люди, які очікують пропозицій про роботу з вищим рівнем оплати або більш високих посад. І не варто дивуватися, що нині частка Києва у валовій доданій вартості України перевищує 11%, причому тут проживає трохи більше 5 відсотків населення держави. Київ сьогодні – цілком самодостатній регіон країни, про що свідчить статистика й економічні показники діяльності його господарчого комплексу. Столиця впевнено лідирує серед інших регіонів України практично в усіх основних галузях. Про стан її економіки красномовно свідчить те, що кожна четверта гривня в бюджеті держави – київська. Втім, позитивні зрушення у житті й навіть у самому обличчі Києва почали відбуватися лише в останні роки минулого вже століття, після прийняття Закону про столицю і, найголовніше, після приходу до керівництва містом нової управлінської команди на чолі з Олександром Омельченком. Зміни, започатковані тоді, тривають і нині... Зміни на краще. Бо у якому ще місті країни щорічно споруджується понад мільйон квадратних метрів житла? Який регіон може похвалитися тим, що народжуваність у ньому впродовж кількох років перевищує «природне скорочення населення»? Де міська влада має змогу не на словах, а на ділі допомагати тим жителям, які без уваги до їхніх потреб з боку держави просто не виживуть? До речі, за рахунок столичної програми «Турбота», яка є основним інструментом реалізації політики міста щодо підтримки соціально незахищених верств населення, надається щомісяця матеріальна допомога киянам, які відносяться до цілої низки категорій малозабезпечених. Фінансування її здійснюється за рахунок коштів міського бюджету і з 1996 до 2003 року зросло більш ніж у 60 разів – до 126 мільйонів гривень. Стало традиційним як негаразди, так і успіхи будь-яких починань, і особливо новацій, певною мірою персоніфікувати. Тому-то досягнення Києва останніх років пов’язуються з ім’ям його міського голови Олександра Олександровича Омельченка. Інколи здається, що Київ випереджає час, в якому живе країна. І саме звідси здебільшого поширюються ті ініціативи, що їх підхоплюють згодом решта регіонів держави. Недарма ж Київський міський голова є водночас і президентом Асоціації міст України – громадської організації державної ваги, яка об’єднує майже 400 територіальних громад. Досвід столиці, її голови уважно вивчають і стараються наслідувати всі регіони країни, в тому числі Волинь. Волинь відчуває і значну практичну допомогу з боку Києва. Асоціація міст України, очолювана Олександром Омельченком, за підтримки Ради Європи, провела впродовж двох останніх років понад 20 навчальних семінарів для управлінців органів місцевого самоврядування, в тому числі й з нашої області. Волиняни вдячні за виділення коштів на спорудження пам’ятників загиблим воїнам-«афганцям» у Володимирі-Волинському та Луцьку. Програмою соціально-економічного та культурного розвитку Києва на 2003 рік, за рахунок коштів спеціального фонду міського бюджету, передбачено фінансування робіт з реставрації комплексу Свято-Троїцької церкви в Берестечку. Перераховано 936,2 тисячі гривень. Олександр Олександрович пройшов усі щаблі – від робітника будівельного підприємства до директора заводу залізобетонних виробів, першого заступника начальника Головкиївміськбуду, генерального директора державного комунального підприємства «Київреконструкція», а згодом – і до керівника головного міста держави. І прямував не торованими турботливою ріднею шляхами – завжди пробивався самотужки. Бо народився в селі, з дитинства пізнав усі труднощі і принади праці на землі. Як і більшість людей воєнного покоління, рано втратив батька і, перш ніж отримати інститутський диплом, «університети» свої проходив спочатку в суто робочих колективах. Проте спромігся отримати дві вищі освіти і стати кандидатом наук. Нині, як і колись, робочі дні Київського міського голови розписані буквально по хвилинах. Свій напружений графік він звіряє по старенькому годиннику. Це – своєрідний талісман. Олександр Омельченко привіз його з Афганістану – країни, якій він віддав майже два роки життя. Згодом – відбудовував зруйновану землетрусом Вірменію, працював на найвідповідальніших ділянках будівельного комплексу столиці. У серпні 1996 року Олександр Омельченко очолив Київську міську державну адміністрацію, і вже з наступного року жителі столиці відчули перші за роки незалежності позитивні системні зрушення в місті. Інакше й бути не могло, бо не лише за професією, а й за вдачею він – будівничий. Творець нового і досконалого, людина з гострим відчуттям сучасності. Тож у травні 1999 року кияни шляхом прямих виборів обрали його Київським міським головою. А у березні 2002 року – підтвердили свій вибір удруге. 9 серпня цього року Олександр Олександрович відзначає своє шістдесятип’ятиріччя. Зустрічає його у розквіті сил і наснаги, у вирі роботи. Адже Київ сьогодні – на передньому краї реформ, які здійснюються у державі. А, значить, будуть ще турботи, тривоги і сподівання. А ще обов’язково будуть яскраві перемоги і впевнений поступ у майбутнє. Нехай же шлях цей буде щасливим і для міста, і для його голови. Борис ПРИТУЛА.
