... На міському цвинтарі біля одинокої могили, що притулилася до гранітних монументів, горює немолода жінка. З ніг до голови, як мовиться, прикрашена дорогоцінним металом: на руках, чи не на всіх пальцях, виблискують обручки, є і масивний перстень, на шиї видніється золотий хрестик на ланцюгові...
... На міському цвинтарі біля одинокої могили, що притулилася до гранітних монументів, горює немолода жінка. З ніг до голови, як мовиться, прикрашена дорогоцінним металом: на руках, чи не на всіх пальцях, виблискують обручки, є і масивний перстень, на шиї видніється золотий хрестик на ланцюгові. Ба, навіть на босоніжках виблискує металева оздоба. Вона час від часу хреститься, цілує мовчазний камінь, напис на якому сповіщає, що тут “спочиває раба Божа...”. — Не тужи так, Олено, матусі не повернеш,— підходить якась бабуся. — Вона ж, небога, як стала вдовою, то найбільше тебе виглядала. Ти ж роками не навідувалася. — Моє власне життя теж не було солодким. Треба було і бізнес рятувати, і дітей прилаштувати. Не могла ж я щороку їздити з Росії, — сердито заперечила дочка покійної. Любімо і шануймо батьків, поки вони живі. Огорнімо їх увагою і теплом. Щоб потім не каятись, розмірковує Олександр Хоменчук із Любомля.
