Або тридцять срібняків для кума Ні-ні, хай не лякаються добропорядні читачі, бо насправді ми не є прихильниками якихось середньовічних тортур чи покарань, просто після прочитання відкритого листа одного добродія з Турійщини у попередніх числах кількох волинських видань дуже вже напрошується такий заклик. Адже той добродій так змалював портрет свого нібито кума Богдана Шиби, що нам не залишається нічого іншого, як вимагати негайної екзекуції отого Шиби, щоб іншим було для науки. З того листа так виходить, що й руйнування сільського господарства, і багаторічна невиплата пенсій, і згортання освіти та охорони здоров’я на селі – то справа рук винятково Богдана Павловича Шиби. До речі, якось надто скромний, на наш погляд, вийшов лист, бо автори подібних писань десь у 1933-ому чи 1937-ому написали б прямо, що цей „ворог народу” ще й до всього іншого американський шпигун, буржуазний націоналіст і упир-маніяк, що заснути не може без літра-другого крові цнотливих волинянок. Якщо трохи позбутися іронії і повести далі серйозну мову, то нас анітрохи не здивувала поява цього „відкритого листа”, не дивно також і те, що він якось випадково опинився одразу в трьох волинських виданнях одночасно, що світлини всюди однакові і назва матеріалу, в найкращих традиціях „чорних” технологій, всюди збережена дослівно. Не маємо жодного сумніву, що над листом цим працював цілий авторський колектив літераторів у затишних владних кабінетах і редактори поважних видань так само не з доброї волі, а лише за наполегливою, так би мовити, порадою тих самих справжніх авторів тулили на сторінках своїх видань це відро помий. Немає, повірте, значення, з якого жолоба ті помиї вилито, бо наша рідна державна система заради свого збереження готова розшукати десятки таких „кумів”, налякати їх, купити, зламати, але змусити робити те, що потрібно для знищення будь-якого вільнодумства, демократичності чи, не дай Боже, опозиційності. Для цих вірних слуг завжди знайдеться, як не тридцять срібняків, то тридцять гривень, а декому й того не треба – власної жовчі не бракує. До прикладу, пан Жолоб скромно змовчав про те, що був звільнений Богданом Шибою в свій час за далеко не ангельські вчинки, тому що таке зізнання одразу дало б зрозуміти читачам, звідки стільки зневаги і ненависті до колишнього колеги в автора „відкритого листа”. Щодо змісту матеріалу: не можуть не вражати фото сільського клубу і тваринницької ферми. Але хіба не Шиба до останнього дня не дозволяв переводити на півокладу працівників культури, зберігаючи тим діючі клуби (чи не єдиний в області)? Хіба не він, навіть, жертвуючи посадою, так і не допустив „оптимізації шкіл”? Хіба не Шиба, ще тоді в обласній раді, відстоював інтереси селян, вимагав гідної оплати за сільськогосподарську продукцію і зарплатні хліборобам, що зберегло б ферми і не допустило б занепаду села? Славнозвісна аграрна реформа вщент розвалила економіку села і, на жаль, лише за деякими винятками, більшість ферм має подібний вигляд. Але чи одна людина, голова району Богдан Шиба, міг розвалити сільське господарство всієї держави? Продаж об’єктів споживчої кооперації 1997–2002 років – ніщо інше, як втілення загальнодержавної програми приватизації. Ні для кого не секрет, що по всій Україні об’єкти державної власності (а колись, за Союзу, все було державним) переходили до приватної власності. Інакше бути не могло. Коли країна відходить від планової економіки і переходить до ринку, частка державної власності природньо зменшується, натомість збільшується частка приватної власності. У якій розвиненій європейській країні магазини чи кафе належать державі? Та повірте, що якби ці заклади не були приватизовані людьми, вони взагалі б зачинилися, перестали функціонувати і, з часом знецінившись, перетворилися б на непотріб. Кошти ж від приватизації надходять до бюджету, з якого й фінансується утримання шкіл, лікарень, клубів тощо. Тож чи не краще віддати той магазин, кафе чи ковбасний цех людям, які, працюючи, зможуть забезпечити свою сім’ю, будуть сплачувати відповідні внески до бюджету і приносити своєю працею користь іншим... Але ж у п.Жолоба спрацьовує сусідська заздрість та психологія жадібності: „Сам не гам і другому не дам”. Проблема пенсійного забезпечення належить до компетенції уряду. У державному бюджеті закладається сума, необхідна для виплати пенсій всім пенсіонерам України. Із державного бюджету в область повинна надходити відповідна кількість грошей, що спрямовуються на виплату пенсій. Ця сума розподіляється по районах. І, на жаль, не знаходиться в площині компетенції голови району те, чи буде забезпечено потрібні надходження до бюджету, і чи надійдуть відповідні суми в повному обсязі в область. А хіба тільки пенсіонери Турійського району місяцями не отримували пенсій? Та по всій Україні таке було. То, може, в тому, що пенсіонерам, до прикладу, Одеської, Донецької чи Київської областей не давали пенсій теж винний Богдан Шиба? На жаль, і сьогоднішній уряд веде неправильну пенсійну політику, через що вже постраждали сотні тисяч людей, яких було ошукано цим урядом. Пише пан Жолоб, що „щиро бажає... успіху” Віктору Ющенку, то нехай би він вступив до „Нашої України”, створив фракцію у своїй сільській раді, надіслав би телеграму на підтримку незаконно зміщеного мукачівського міського голови Василя Петьовки. Тоді він дуже швидко зрозумів би, які „переваги” дає Богдану Шибі та його колегам належність до команди Ющенка при нинішній владі. Так само варто зауважити, що статус депутата обласної ради не дає ні зарплати, ні жодних суттєвих пільг, лише відповідальність і обов’язок працювати для своїх виборців. Отож, маємо вирішити, що робити з Шибою – повісити за всі гріхи української влади, чи обрати депутатом, щоб голос ще однієї розумної і порядної людини додався до складу фракції „Наша Україна” в обласній раді, щоб його маленькою перемогою ми довели, що ніхто не здатен вплинути на наш майбутній вибір на президентських виборах восени. На фото: Віктор Ющенко і Богдан Шиба. Володимир Бондар, народний депутат України, керівник Волинського представництва блоку Віктора Ющенка „Наша Україна”.
