Журналістка «Волині» взяла участь в обряді приготування весільного хліба...
Журналістка «Волині» взяла участь в обряді приготування весільного хліба.
Раїса КОЗАЧУК
Минулої середи селом Крижівка Рожищенського району йшли коровайниці. І прямували вони, співаючи, до господи Ніни та Володимира Бречків. Ми на коровай йдемо, На коровай муку несемо, Ще й рожевії квіти, Щоб любилися діти. Несем меду горнець, Несем сім кіп яєць, Несем грудку масла, Щоб коровай вдався. А тут у печі вже гуготить вогонь. Хазяїн раз по раз підкидає сухеньких дровець, та все дубових, щоб піч гарненько напалилася. Аякже, коровай має спектися і не підгоріти, і, не дай Боже, розрепатися, і щоб «не впав», бо то усе на подальшу життєву дорогу молодих вплине. Господарі дому, зачувши спів, виходять до воріт і, вклонившись коровайницям, запрошують до хати. – Та сперш, любі жіночки, руки мити,– запрошує господар, витягаючи студеної водиці з глибокої криниці. Миють руки жіночки та приспівують: Татунько ходить, водицю носить, Мийте ручки, коровайнички. Матінка ходить, рушничок носить, Тріте ручки, коровайнички... І ось настає дуже відповідальна мить: до хати вносять ночви, ставлять на подушку, аби розчині тепло було і щоб гарненько підійшла. Поки одні чаклують над тістом, інші співають: Місили коровай, місили, Із Дунаю воду носили. Та не так із Дунаю,- З батьківської криниці, Місили коровай сестриці. – Вимішуйте тісто гарненько, але не надто крутенько,– примовляє котрась із коровайниць, щоб життя у молодих не складалось «круто», і щоб не було рідке, бо коровай може розрепатись, а то теж не файно для них. За повір’ям, вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. … Тісто замішене. Його благословляють свяченою водою, кладуть свячену вербу на край ночовок і накривають гарним вишитим рушником, якому літ, літ, що й не порахувати. – А зараз сідайте до столу та будемо пригощатися, – запрошує господиня дому коровайничок, примовляючи: Коровайнички, ви голубочки, Прошу, не впивайтеся, Наш коровай та й швидко зійде, Тож не забувайтеся. Поки веселилися та пригощалися, і тісто на коровай виросло. Просить коровай, просить Аж ночви підносить: «Де ж мої коровайнички, Де ж мої недбайлички. Чи ж вони напилися, Про мене забулися»,– нагадує господиня про те, що час коровай у піч відправляти. А біля печі порається господар: уже й жар вигріб, і попіл вимів. Урочисто стрічає коровайниць на порозі кухні, допомагає їм акуратно поставити форму в піч. Перехрестивши її, закриває піч заслінкою. Коровай печеться. Жінки миють ночви та інше начиння, супроводжуючи свою роботу піснями та все поглядаючи з тривогою на піч. «Коб коровай добрий вдався», – промовляючи. Вдався на славу: і пишний, і рівненький, і легенький. – Інакше й бути не могло. Адже ми в нього стільки любові й добра замісили,– тішиться старша із коровайниць. – А ще ж Божа ласка є. Коровайниці гуртом вбирають коровай: калиною, барвінком, червоними ружами і при цьому співають: Короваю-раю, я ж тебе вбираю В рожевії квіти, щоб любились діти. Світи місяцю з раю До нашого короваю, Щоб було виднесенько Краяти дрібнесенько. Бо наш рід великий, Щоб було чим ділити. Це прекрасне диво-дійство: випікання короваю на весілля молодого чи молодої, як то робилося віками за народними звичаями й обрядами, провели у селі Крижівка Рожищенського району учасниці народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Писанка» районного Будинку «Просвіта» Валентина Добровольська, Галина Савіна, Ніна та Володимир Бречки (у чиїй господі й пекли коровай), Людмила Білокурець,Євдокія Ліснічук, Ірина Пархомчук. Хочеться низько вклонитися цим талановитим жінкам-трудівницям, які наперекір всіляким труднощам, хатнім клопотам, сімейним обов’язкам, та й рокам за плечима, величають українську пісню, бережуть народні традиції, несуть їх у наше життя. А чудо-коровай з побажанням любові, щасливих довгих літ у сімейному житті вручили справжній нареченій Ірині Філюк.
