Навіть тепер, у середині жовтня, сунична плантація жителя села Лище Луцького району Ярослава Івановича Привиденця жаріє рясними ягідками...
Навіть тепер, у середині жовтня, сунична плантація жителя села Лище Луцького району Ярослава Івановича Привиденця жаріє рясними ягідками. Шість тисяч кущів суниць чоловік висадив через рік після серйозної травми хребта, яка загрожувала йому інвалідністю. Сам доглядає, сам щодня збирає врожай, стверджуючи, що таким чином розвиває відновлювальні можливості організму
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
ЙОГО НАЗИВАЮТЬ «ВОЛИНСЬКИЙ РАСПУТІН» — Ну, Распутін, тримайся, ти ж у нас «унікум», мусиш оклигати, — підбадьорювали знайомі, заїхавши провідати потерпілого в аварії Ярослава Привиденця. — Мені ж вчувався у тих словах підтекст, мовляв, докажи на практиці правильність своїх теорій про безмежні можливості людини, яка через самовдосконалення набуває надзвичайних здібностей. І хоч моє тіло було синє, побите, а в кабінеті магнітно–резонансної томографії мені сказали про зламаний хребець і дифузну протрузію з пошкодженням спинномозкового каналу, про інші проблеми із хребтом, я вірив, що зі мною все буде добре, бо Распутін мені у підметки не годиться, — чи то всерйоз, чи напівжартома казав Ярослав Іванович, нагадуючи, що «волинським Григорієм Распутіним» його називають з нашої легкої руки. Кілька років тому в добірці «Будьмо здорові» й справді була публікація під таким заголовком про Ярослава Привиденця, який розповідав, що опікується здоров’ям одного з найбагатших волинян (славнозвісний росіянин Григорій Распутін був лікарем імператорської сім’ї Миколи ІІ), сам може обходитися навіть у люті морози без одягу, тривалий час і без їжі, вміє трансформувати сконцентровану, накопичену сексуальну енергію в загальну життєву міцність, силу, здоров’я. Саме постійна праця над собою, вважає Ярослав Привиденець, і допомогла йому вижити під час дорожньо–транспортної пригоди. На сьомому десятку літ, будучи на пенсії, чоловік продовжував брати участь у змаганнях із велоспорту, отож, щодня тренувався. Взимку — в тренажерному залі, який обладнав у колишньому хліві, а у березні, як зазвичай, «осідлав» велосипед. Їх у нього аж три, дорогих, сучасних, фірмових. Гайнути з Луцька до Ковеля для Привиденця звична справа. Тож і того разу з вітерцем звернув на об’їзну дорогу в напрямку Маяків, відчуваючи задоволення від їзди, припливу енергії. — Рух на об’їзній трасі не дуже пожвавлений, то ж хто б міг подумати, що у мене на повній швидкості вріжеться автомобіль. Пізніше виявилося: водій був п’яний. Удар мав таку силу, що я метрів 20 летів по асфальту. Якась Божа сила допомогла вижити. Дивовижно, але так зміг «згрупуватися», зібратися в кулак, падаючи, що обійшлося навіть без переломів рук і ніг, і череп вцілів, хоч я й не мав шолома. У той момент моє тіло наче перетворилося в моноліт. Здається, навіть якби у мене стріляли, то куля б не пробила. — Знайшли того лихача? — Знайшли, хоч він і втік після наїзду. Журився, що розбив об мене машину. А я, прийшовши на дорозі до тями, закривавлений, потовчений, подзвонив синові. Ігор відвіз до лікарні, боялися чи внутрішні органи не пошкоджені. Але найбільше постраждав хребет. Казали, що треба робити операцію, щоб видалити фрагменти розтрощеного хребця. Та я відмовився від госпіталізації, — згадує наш співрозмовник. — Подумав: якщо іншим людям допомагав, то, напевне, і собі зможу якось зарадити. Пан Ярослав розповідає, що півроку не виходив із дому, бо не міг ходити. Але паніки не було. Сам собі вселяв таку впевненість і віру, що фізично відчував, як відбувається процес начебто «зварювання» хребта. Знав, що, його організм, гартований багаторічними тренуваннями тіла й духу, справиться, адже в останні років 20 практично не хворів, імунітет ніколи не підводив. Не міг собі дозволити у перші місяці фізичних навантажень, але натомість «навантажував» мозок, багато читав, переосмислював, розуміючи, що, окрім негативних наслідків травми, є і позитивний момент: можливість зростати духовно.
«НИНІШНІЙ РІК СТАНЕ ПЕРЕЛОМНИМ»… «Дивак–чоловік», — кажуть іноді про Ярослава Привиденця, слухаючи його розмірковування про перехід людства на вищий рівень існування. — У кожного свої «дивацтва», — парирує Ярослав Іванович. — Бо те, що сьогодні вважають нормою — погоню за багатством, зверхність, хитрість, «вміння жити» — це якраз і є збоченням. Усе більше людей усвідомлюють, що так бути не може, тому всі й говорять про кінець світу, який начебто настане вже до кінця нинішнього року. Але індійці Майя назвали 21 грудня 2012 року «кінцем днів», пов’язуючи з цією датою початок нової епохи. Йдеться про перехід до ери Водолія, ери духовності. Завіса між світом нашим і Вищим стає тоншою, і це проявляється появою великої кількості людей з незвичайними здібностями, для яких головним є вектор розвитку особистості. Їх зараз можуть називати диваками, але так буде не завжди. Ще Нострадамус передрікав, що ХХІ століття стане епохою пророків та лжепророків. За даними міжнародної організації «Космопошук», нині в світі налічується понад сім тисяч «контактерів», які стверджують, що отримують інформацію від позаземних сил і намагаються оприлюднювати її. Насправді кількість тих, хто «в темі», але не зважується публічно говорити про сферу пізнання «очевидного–неймовірного», значно більша. — Може, є і в Луцьку такі люди, але я про них не знаю. А от до Києва на зустріч із Леонідом Масловим ми із сином їздили. Прочитав записані ним «Одкровення», стало цікаво побачити, послухати цього чоловіка. Враження склалося неоднозначне, як і колись після лекції відомого практика Даоської школи Мантека Чіа. З чимось погоджуєшся, з чимось ні, бо маю і свої напрацювання, — каже Ярослав Іванович. «Одкровення людям Нового віку», видані російським ученим у галузі фізики Леонідом Масловим, який колись навіть був радником Путіна, начебто продиктовані Вищим космічним розумом. Судячи із сюжету телепрограми «Паралельний світ», на зустріч із Масловим приїхало чимало людей з усіх куточків України. Пан Ярослав на той час ще не повністю відійшов від пережитої аварії, але цікавість перемогла. — Прорив у свідомості людей мусить бути, і нинішній рік стане переломним у цьому, — впевнений чоловік. — За слов’янським календарем, у 2012 році закінчується ера Лисиці, що пов’язана із засиллям брехні, лицемірства, підлості. Її змінить епоха Вовка — ера очищення світу, це стане переходом від темної «смуги» до світлої.
ЧУДОВІ ЛІКИ — «ТРУДОТЕРАПІЯ» Прохолодного осіннього дня на обійсті Привиденців пахне літом. І господар у легенькій футболці, бо іншого одягу не визнає. Пригощає суницями, каже, що не встигав їх збирати, стільки вродило. І знову майже містична історія. — У 1997 році я допомагав одному знайомому поляку, хворому на рак. Проводив із ним багато часу, але мусив щотижня їхати додому, бо коли береш на себе чужу хвору енергетику, то сам починаєш відчувати ті ж симптоми. Анжей був чоловіком багатим, окрім всього іншого, мав п’ять гектарів поля під ягідниками. Ось він, щоб віддячити мені, дав 50–грамовий пакет із насінням елітного сорту суниць. Тоді я те насіння десь закинув, бо й гадки не мав, що буду чимось подібним займатися. Якби мені таке сказали — я б не повірив. — А що тепер спонукало взятися за цю справу? Адже хребет після травми берегти треба? — Сам не знаю, наче підштовхнуло щось. Наче хтось підказав таку ідею. Вдома мене сварили, та я купив насіння, висіяв у ящики, сам пікірував, розсаджував рослинки. І нагинався по сто разів до кожного стебельця з радістю, хоч і спина боліла. Тим, що будеш сидіти без руху, хребет, та й здоров’я загалом, не вбережеш. Для мене це — як зарядка, — вправно вихоплює у жменю жаринки ягід пан Ярослав. А ще хвалиться, що має вісім вуликів і вдосталь меду. Показує великий сад, в якому більш як сім десятків плодових дерев, гілля яких гнеться від плодів. А під молодими сосонками, якими обсадив обійстя, навіть маслюки свої збирали. — Усе в мене родить так, що інші дивуються. Ті ж суниці — і продаю, і роздаю, а вони все спіють, хоч уже й середина жовтня. Завжди кажу тим, хто смакує ягідками, що в кожній із них закодована моя інформація, моя енергетика. Напевне, з центнер суниць роздав на гостинці. У них нема «хімії», я свій суничник підживлюю любов’ю до життя, оптимізмом, позитивом. У такий спосіб насаджую свою свідомість. Ділюсь енергією, але поповнюю її ще в більшій мірі, — запевняє чоловік, який і справді випромінює бадьорість, оптимізм, міцність. Після сезону «трудотерапії» Ярослав Іванович збирається відновлювати тренування, адже аварія не відбила бажання займатися велоспортом. Таких, як він, випробування лише загартовують.
На фото: Еліксиром здоров’я Ярослав Привиденець вважає суниці.
