Що криється за галасом навколо «Сільських вістей» Статтю відомого вченого професора Василя Яременка «Євреї в Україні: дійсність без міфів» я прочитав ще в минулому році. Пізнавальний науковий матеріал, розрахований як на науковців, політиків, так і на простого читача. Бо привид цієї теми бродить з сивої давнини. Вона має реальне підгрунтя і не виникла з нічого. І в багатьох країнах вона висвітлюється. От тільки в Україні, як зазначають деякі автори, народ якої зазнав найтяжчих мук, страждань і втрат, над нею «цвинтарна тиша». Щоправда, в останній час і в нас з’явилось немало досліджень на цю тему: «Мафія і Україна» П.Штепи, «Геєна огненна» Поля Половецького, «Голокости. Факти проти міфів» Річарда Харвуда, «Голодомор 1921—1923 років в Руси-Україні як продовження етнічної війни 1917—1921років» Андрія Куліша, «Мор» Олеся Волі, «Злочин» Петра Кардаша, «Не будь рабом!» Олеся Федака та інші. Не чув, аби авторів цих книг притягали до суду. А от В.Яременко торкнувся сьогодення, ролі теперішніх, аж надто активних представників єврейства, які прагнуть заволодіти вершинами економічної і політичної влади в Україні. А то вже «табу», хоч кожен громадянин має конституційне право на інформацію. Прикро інше. Відроджується небезпечна практика судового переслідування за наукову діяльність. Адже професор Яременко — не політик, а науковець. І досі вважалось, що навіть крайні наукові постулати спростовуються в наукових дискусіях. Як це роблять, наприклад, українські і польські вчені, з’ясовуючи непрості питання українсько-польських взаємостосунків у роки війни, які є значно складнішими. Чому ж і тут не зробити так? Адже шлях до кожної істини лежить через компроміс, з’ясування правди. А міжнаціональні стосунки, як ніякі, вимагають часу, глибокого вчення, аналізу, кваліфікованого підходу. Тому навіть не фахівцеві видно, що поспіхом скроєне рішення судді Шевченківського суду м.Києва п.Саприкіної зшите грубими білими нитками. Тож недаремно НСЖУ і гільдія редакторів визнала це провокацією. Гоніння, переслідування за наукові дослідження не є свідченням цивілізованої країни, наявності в ній демократії. А для аналогічних досліджень цієї теми (але не єврейства!) навіть у нашій країні існує свобода. Взяти хоча б книгу П.Штепи «Московство», яка витримала вже кілька видань. Не в дефіциті випади і проти української нації. Та навіть взяти опуси того ж сумнозвісного Бузини проти нашого пророка Тараса Шевченка. Чи поніс покарання він та ті, хто тиражував злісні наклепи? Та йому ще й давали слово на телебаченні! А коли б в Ізраїлі так спаплюжили (та навіть у нас!) Шолом Алейхема? То-то. Певне, кожній нації неприємно, коли її звинувачують у чомусь. Але коли кажуть правду? Вона ж бо — основа рівноправних добросусідських взаємостосунків, мирного співіснування. Але якої, наприклад, правди прагне голова міжнародного антифашистського комітету О. Шлаєн, видно із його інтерв’ю «Українській правді». Загалом, мовляв, матеріал В.Яременка весь (!) — «брудна антисемітська стаття... нехай знають — черга прийде до кожного, хто займається брудними справами. Черга дійде до кожного!». Брудні справи в його понятті — це писати про євреїв щось критичне, навіть про тих, хто займається брудними справами, обдирає нашу державу, мов липку, затикає рот опозиції. Нахабства цьому пану не позичати. Незамаскована погроза нагадує лозунги чекістів «залізного» Фелікса, основу яких складали представники відомої нацменшини. Отакий «етикет» цього «щирого українця». А якнайголосніше кричати — це випробуваний метод. Стаття В.Яременка за суттю не антисемітська, вона не спрямована проти єврейського народу. Вона якраз застерігає і його, і українську націю від зазіхань найбільш яструбиної частини єврейства, дії якої диктуються не інтересами української держави, а узурпацією влади, капіталу. Історичним і державним нонсенсом, трагедією можна назвати випадок, якщо б титульну націю підкорила меншина. Справжньою гармонією суспільства є взамоповага, а не прагнення пригнітити якусь націю чи меншину, нав’язати їй тим чи іншим способом свою волю, історію, культуру, а тим більше — узурпувати владу. За такі дії в минулому євреїв виганяли з багатьох країн. Тож позицію автора і газети можна назвати державницькою і завбачливою. Гр. Шлаєн, як видно, ображається на нашу державу. От тільки за що? Євреям тут жилость добре. Тут виросли засновники держави Ізраїль. В роки війни немало українців, ризикуючи навіть власним життям, переховували євреїв. Наша сім’я, пам’ятаю, теж кілька ночей переховувала жінку-єврейку. Чи ж знайдеться хоча б один аналогічний приклад у євреїв? Існує метод перевірки правильності життєвих рішень: поставити себе на місце скривдженої людини. Отож на мить уявімо: наші місця помінялись — українство діє і займає такі ж позиції в Ізраїлі, як нині єврейство в Україні... Питається: якої реакції чекати в такому випадку від єврейської спільноти? Хотілося б це почути від того ж Шлаєна. Той, хто клюнув на приманку антисемітизму і той, хто чекає дивідендів від акції покарання газети і автора, явно прорахувався. В природі і суспільстві існує закон зворотної дії. Як відомо, заборонений плід завжди приваблює. Той, хто не читав статті, тепер її обов’язково прочитає і зробить для себе висновки. З неї і з історичної минувшини. Бо мовиться: «... пізнаєте правду — і правда визволить вас». Іоан. VІІІ. 32. А В. Яременко заявив, що, маючи неспростовні факти і докази, не боїться стати перед судом. Андрій БОНДАРЧУК.
