Чи обов’язково жінці покривати голову хусткою в церкві, а також під час молитви?..
Запитання: Чи обов’язково жінці покривати голову хусткою в церкві, а також під час молитви? Прошу, отже, розтлумачити Перше послання апостола Павла до коринфян, 11-й розділ, з 3-го по 15-й вірш. З повагою Ірина Тарасюк. м. Ковель.
Відповідь: Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно для початку з’ясувати значення деяких символів Святого Письма, а саме: що значать у біблійній мові “чоловік”, “жінка” та “покров” (саме це слово використане в апостольському посланні, й на нього посилається церковна традиція). Бо насправді Богові абсолютно однаково, чи в хустці молиться людина, чи в шапці, а чи й взагалі з непокритою головою, – за влучним висловом Григорія Сковороди: “Наче Бог – варвар, щоб за дрібницю ворогувати...” Мова тут про речі духовні, які увійшли в церковний звичай у вигляді певних емблем та ритуалів. Жінка мовою символів – це життя, чуття, церква. Чоловік відповідно — віра, розуміння, Господь. Жінка покривається чоловіком (життя – вірою, чуття – розумом, Церква – Христом). Чоловік же “покривати голови не повинен (віра і розуміння мусять бути відкритими, як і сказано: “Кожного, хто Мене [Христа] визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм” (Мф. 10.32–33)). Саме так і належить нам розуміти 11-й розділ Першого послання святого апостола Павла до коринфян: “Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог. Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, – осоромлює він свою голову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову (Не про жіночі капелюшки або хустки вболіває тут “апостол народів” Павло! Про правдиве розуміння істин Господніх, про віру смиренну турбується)... Те саме стосується й 15-го вірша цього розділу: “Коли ж жінка косу запускає – це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй”. Не про зачіску тут іде мова, а про праведність та цнотливість. Мова про чистоту! Як дівоча коса є ознакою недоторканості й невинності, так і “коса” смиренномудрості та любові – навіть без розуміння догматів і обрядів церкви, без знання символу віри та узвичаєних молитов, – є незаперечною ознакою праведності людини! Бо є прості й щирі люди, інколи малограмотні або й зовсім неписьменні, які не мають знань про Бога, але знають Бога! І коли запитуєш у них: у чому суть Заповіді? – вони просто відповідають: нікому не робити зла, жити по-доброму, по-совісті; чинити ближньому своєму так, як би хотів, щоб і тобі чинили… Що ж до буквальних хусток та шапок – то тут маєм усталений чин, який заховує в собі високий духовний зміст, і став, отже, певним символом спасіння. Тому, за словом апостольським, у церкві “все хай буде добропристойно і статечно” (чинно, згідно із певним дійством). Про моління ж удома чи в іншому місці так скажу. Коли читаємо канон ранішньої або вечірньої молитви – то тут для жінки є обов’язковим покрити голову хустиною (як і чоловікові — неодмінно молитися без головного убору). Коли ж ми в дорозі творимо молитву Ісусову, або вдома молимося короткими повсякчасними молитвами (після сну, перед і після їжі, перед початком та по завершенні кожної справи, перед сном та уже в ліжку – на сон грядущий), то тут молимося просто як є, і хустку зодягати не обов’язково. о. Олег ВЕДМЕДЕНКО, протодиякон Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору.
