Коли ми розмовляли з Василем Харитоновичем (на фото) у приміщенні обкому КПУ, зі стіни на нас дивився Че Гевара. Звісно, з портрета, отой самий кумир молоді шістдесятих років минулого століття та для багатьох і нині ідеал — для одних як незламний борець за «світле майбутнє», для інших — непересічна, нестандартна особистість...
Коли ми розмовляли з Василем Харитоновичем (на фото) у приміщенні обкому КПУ, зі стіни на нас дивився Че Гевара. Звісно, з портрета, отой самий кумир молоді шістдесятих років минулого століття та для багатьох і нині ідеал — для одних як незламний борець за «світле майбутнє», для інших — непересічна, нестандартна особистість.
Володимир ЛИС
Такою особистістю, без сумніву, є і герой інтерв’ю, надрукованого у «Волині» 10 листопада минулого року. Він — чи не перший волинський комуніст, який не побоявся гострих запитань, не вважаючи їх «провокаційними». Отож, діалог вийшов доволі цікавим і мій співбесідник, зокрема, розповів, чому він досі в КПУ. Нагадаю фрагмент відповіді на одне із запитань. — Василю Харитоновичу, як ви стали кандидатом у народні депутати? — До Компартії я вступив у 1986 році. З тих пір своїх думок та ідей не міняв: і на посаді голови колгоспу, і коли майже 10 років був начальником відділу райдержадміністрації. Я залишався членом КПУ і ніколи шапку направо–наліво не крутив, і десять разів у різні партії не вступав. Не для похвали, але один затятий націоналіст із нашого району каже, що мої ідеї йому ворожі, але те, що я їх не міняв, — за це поважає більше, ніж деяких «демократів». Навіть посміхається, що я у парламенті буду чи не єдиним ідейним депутатом. Щодо ідейності, то, без сумніву, ідейними депутатами у нашому парламенті нового скликання є «свободівці». А от ідейних комуністів, принципових і готових відстоювати свої погляди та ідеали, явно, судячи із поведінки фракції КПУ при голосуванні за спікера та прем’єра, не вистачає. І тут «Че Гевара» із поліського села Пулемець, що в Шацькому районі, явно б згодився. Але Василь Демедюк, який став своєрідною виборчою сенсацією у нашому регіоні, бо ж його 33 місце у списку КПУ виявилося, як то кажуть, на грані прохідності, таким залишається й досі, бо коли я зателефонував кілька днів тому до Василя Харитоновича і запитав, які зміни сталися у його житті, почув, що поки що ніяких. Недавно був у Києві, розмовляв із колегою по партії Ігорем Калєтніком, який став першим віце–спікером, і той сказав, що доведеться ще трохи почекати, але цілком можливо, що ось–ось Василь Демедюк і стане народним депутатом. А в тому інтерв’ю він говорив про те, що хотів би потрапити до комітету Верховної Ради, який займається питаннями сільського господарства, і буде боротися за те, щоб відродити на Волині колективне господарювання, відродити льонарство, за те, щоб молоко приймали у селян за вищою ціною, ніж тепер, відродити державну торгівлю, кооперацію, заготівельні пункти. Гадаю, така позиція має у нашій області багатьох прихильників. Що ж до праці заради інтересів Волині, то Василь Демедюк тоді сказав, що згоден співпрацювати з усіма політичними силами, які хочуть добра для народу, тобто, в тому числі і з депутатами від «Свободи», а не лише з однопартійцем Адамом Мартинюком, якщо йдеться про лобіювання для нашого краю. У розмові «не для преси» Василь Харитонович згадав, як колись один із обласних керівників радив «гнати цього комуняку» з райдержадміністрації. Він вистояв, ніколи не приховував своїх політичних поглядів і справді не хитався. Гадаємо, такі люди потрібні в будь–якій партії, а депутати, які мають свою позицію, якою б вона не була, — тим більше. До того ж, у нашого героя є ще один, особливий «гарт» — він виростив разом із дружиною аж шестеро дітей, з них — п’ятеро дочок, а колишньому полум’яному команданте Ернесто Че Геварі таке й не снилося.
