Багато років Володя Захарчук думав, що він сирота, адже мати відмовилась від нього відразу після народження. А батько… Та хто його знає, хто насправді є його татком, у документах записано — чоловік на ім’я Леонтій, якого хлопець ніколи й не бачив...
Багато років Володя Захарчук думав, що він сирота, адже мати відмовилась від нього відразу після народження. А батько… Та хто його знає, хто насправді є його татком, у документах записано — чоловік на ім’я Леонтій, якого хлопець ніколи й не бачив...
Світлана ФЕДОНЮК
З пологового будинку малюк, інвалід другої групи, потрапив до іншого — дитячого, потім виховувався у Володимир–Волинському сиротинці, а школу закінчив вже у Головненському інтернаті. У рік випуску вихователь Ніна Тихонівна провела копітку «паперову роботу» і таки розшукала його матір, яка тоді перебувала у місцях позбавлення волі. За якийсь час окрилений хлопчик поїхав до свого першого дому, у красиве місто Володимир–Волинський. «Знав би, що так все буде — ніколи б не шукав матір, — промовляє з болем сьогодні 30-річний Володимир Захарчук. — Вона мене била, знущалась як тільки могла, виривала розетки, щоб я не дивився телевізор. В інтернаті легше жилось, там були добрі, уважні вчителі… Ще трьох дітей — брата і двох сестер — мати чомусь не чіпала, а мене у квартиру не пускала, мусив, коли всі засинали, залазити через балкон, добре, що хоч жили на першому поверсі». Підліток ночував у підвалах, на дахах, у закинутих казармах. Каже: «Оце був справжній вуличний «рок–н-рол», можна кіно знімати». Якось під час обіду мати вирвала з його рук ложку і з усієї сили вдарила по обличчю, аж губа тріснула — з того часу Володя має на обличчі характерний рубець. «Як так? За що? Я ж душа–чоловік, нікого не ображаю, нічого поганого не роблю, а був чужою людиною для матері, — дивується мій співрозмовник і продовжує. — Марина Миколаївна Веремко (тодішня завідувач відділу сім’ї та молоді Володимир-Волинського міськвиконкому) шукала мене тоді з міліцією, любила мене більше, ніж рідна мати, бо про все знала, допомагала». Мати відбирала у сина пенсію по інвалідності, через що він постійно шукав підробітку — перекопував людям городи, садив і копав картоплю, прибирав подвір’я, торгував на базарі, а також допомагав матері працювати двірником. «Як зараз пам’ятаю, зима, мороз, мати їсть булочку, а я у порваних черевиках чищу замість неї сніг, рубаю лід», — пригадує Володя. Хлопець не знав, коли саме мати померла, бо був на той час в роз’їздах — то в селі, то у Києві — працював розповсюджувачем агітпродукції, то в Лукові — гостював в однокласника Сергія Дворчука. У Володимир повернувся вже після похорон… Тепер Володя живе сам, брати і сестри — окремо. Хоч усі вони від різних батьків, та, на щастя, ладять між собою. Володя також мріє одружитись, знайти свою справжню другу половинку, діток народити і виховати… Напевно, у Володимирі-Волинському хлопця знають усі — через його стильний ковбойський образ і одяг. Інколи ще любить виглядати як рок–музикант чи байкер. Тому й друзі, музиканти з володимирського гурту «Ледь живі», лауреати другої «Червоної рути» Роман Невідомський, Ігор «Кот», покійний Діма Жук, «Толкіен», завжди підказували, як треба правильно жити. А от на роликах навчив кататись художник Сергій Микита, він теж дбав про сироту — дарував кросівки, одяг. Та попри все найбільшим захопленням Володі є рок–н-рол, рок–концерти і фестивалі. Їздив навіть на виступ всесвітньо відомого гурту «Скорпіонз» у Київ. Недешевий квиток на концерт подарували друзі, а їх у столиці рок–н-рольщик Захарчук має чимало. «От, наприклад, бандурист, козак Остап, грає у переходах метро. Насправді він Остап Кіндрачук, відомий дослідник кобзарства, знімався у телесеріалі «Роксолана». Класний мужик! — захоплено виголошує Захарчук, котрий і сам під впливом досвідченого кобзаря став грати у метро на екзотичному інструменті тамтамі. І для душі, і гроші якісь можна заробити. А щодо міліції, то всяко буває. «Але ж я не краду, а, навпаки, дарую людям хороший настрій своєю музикою», — переконаний Володя. Ви ж тільки не подумайте, що його цікавлять лише тамтам і концерти, він і могилу матері провідує, каже: «Бо так по–Божому».
На фото: Володя Захарчук під час інтерв’ю влаштував сольний виступ на тамтамі.
