«Відразу зауважу, що Соловей — дівоче прізвище моєї дружини. Її батьки після смерті моєї мами переїхали із Житомирщини в моє рідне село Полапи. Поближче до рідні...
«Відразу зауважу, що Соловей — дівоче прізвище моєї дружини. Її батьки після смерті моєї мами переїхали із Житомирщини в моє рідне село Полапи. Поближче до рідні.
Коли до рук мого тестя вперше, а було це весною 2001–го, потрапив номер «Волині», він від несподіванки сторопів. Стереотип підказував, що обласна газета приречена бути сухою, одноманітною і нудною, як їх «Житомирщина», яку через це і не передплачував. Був постійним читачем «Сільських вістей». А тут такий сюрприз! Не газета — альманах! Уже з другого півріччя постійними передплатниками видання став не тільки він, а й усі сусіди. Щоразу дивувався, коли бачив, як тесть із тещею поспіхом, сварячись, кому який — першим, ділили аркуші свіжого номера «Волині». Прочитавши, знову ж таки із суперечкою, бо хтось десь щось ще не дочитав, обмінювалися ними. Нині теща вже покійна. Приїжджаю якось до рідної хати, а тесть саме із поштової скриньки «Волинь»-ську свіжину несе. Всяка робота, як зазвичай, відкладається. Мій Соловейко, так лагідно в селі його назвали, виймає аркуш газети і простягує мені. На моє здивування пояснює, що так буде швидше. Ні–ні, швидше не тому, що кожен прочитає своє, а потім перекаже іншому, а порівняно з тим, якби читати весь номер цілком почергово. І найважливіше — швидше перейти до обговорення!». Про сімейну традицію розповів наш постійний читач Василь Кравчук із Любомля.
