Усю нашу політично заклопотану громаду останнім часом захопила дискусія на тему «Підпише чи не підпише Україна Угоду про асоціацію з Європейським Союзом на саміті у Вільнюсі?»...
Усю нашу політично заклопотану громаду останнім часом захопила дискусія на тему «Підпише чи не підпише Україна Угоду про асоціацію з Європейським Союзом на саміті у Вільнюсі?». Переважна більшість учасників цієї дискусії мають доволі куці уявлення про зміст угоди, її значення для нашої країни, про соціальні та економічні зміни, до яких призведе підписання документа
Петро ПОЛІЩУК
Природно, коли про міжнародну угоду висловлюється Президент, урядовці, народні депутати, які спеціалізуються на зовнішніх міждержавних відносинах. І зовсім інша річ, коли угоду із вдаваним знанням справи починають обговорювати місцеві політики. Звісно, ми живемо у вільній країні, де будь-хто може говорити про будь-що, аби це залишалось у межах пристойності і рамках закону. Але, погодьтесь, кумедно виглядає депутат місцевої ради, котрий дві третини проектів рішень свого самоврядного органу до кінця не розуміє, а з тонкощами Угоди з ЄС обізнаний, наче єврокомісар. Однак «єврометушня» волинських політичних діячів, переважно опозиціонерів, довкола Вільнюського саміту та його можливих наслідків набирає обертів. Незрозуміло, як мають вплинути на Президента чи на представників Європейського Союзу, наприклад, звернення Маневицької і Турійської районних рад. Прийняття саме таких історичних, з дозволу сказати, документів ініціює волинська опозиція практично в усіх місцевих радах. Така ініціатива, до речі, подається як щось майже героїчне, таке, що потребує надзусиль і глибоких аналітичних потуг місцевих обранців. Підступна місцева влада вже традиційно звинувачується у перешкоджанні прийняттю радами євроінтеграційних звернень. Хотілося б подивитися на того самогубцю — голову райдержадміністрації, котрий всупереч чіткій і однозначній позиції Президента Януковича спробував би в будь-який спосіб перешкоджати реальному формуванню проєвропейської громадської думки. Місцеві опозиціонери просто досі не можуть збагнути, що їхній улюблений політичний фетиш – європейську інтеграцію — швидкими темпами, з такою властивою їй практичністю і послідовністю взялася реалізовувати влада. Тому й намагаються вожді «Батьківщини» та інших опозиційних сил «бігти попереду паровоза», ініціюючи нікому не потрібні звернення, або ж шукають у діях влади якісь ефемерні підступи. Насправді опозиціонерам сьогодні не потрібна підписана угода з Європейським Союзом, і реальна європейська інтеграція їм теж не потрібна. Бо тоді вони втратять звичну монополію на «європейськість», на їхньому політичному полі з’явиться новий потужний гравець – Партія регіонів в особі Президента Януковича, що візьме і без зайвих слів зробить найвагоміший за всю новітню політичну історію крок – підпише Угоду про асоціацію. Опозиціонери вряди-годи визнають свої справжні наміри і справжні інтереси в процесі підготовки та обговорення майбутньої Угоди з Європою. Зокрема, голова обласної «Батьківщини» Григорій Пустовіт у програмі «Громадський вектор» на каналі обласного телебачення кілька разів підкреслював, що угода може бути підписана лише після звільнення його партійної лідерки Юлії Тимошенко. Отже, прямуючи до Європи, де перед законом усі рівні, де суди судять чи то французького президента, чи італійського прем’єра і ніхто не робить довкола цього політичних скандалів, Україна мусить всупереч законодавчим процедурам і рішенням судів звільнити колишню прем’єрку лише тому, що її партія перебуває в опозиції? Досить своєрідне трактування європейських цінностей, тим більше що сама Тимошенко нещодавно закликала своїх однопартійців не ставити її звільнення умовою для підписання Угоди з ЄС. Можливо, Пустовіту ще не передали думки партійної очільниці, а можливо, він суто з прагматичних міркувань проявив відвертість, бо ж одна справа, коли ти керуєш партійною організацією харизматичної Юлі, і зовсім інша, коли за твоїм партійним лідером бігають люди з морквою. Отож ніхто, звичайно, не відбирає у місцевих політиків прагнення стати політиками загальноукраїнськими, обговорювати міжнародні проблеми і геополітику, але інколи ліпше їм, напевно, змовчати і попрацювати над вирішенням актуальних місцевих проблем, що належать до їхньої компетенції.
