У Києві не знайшлося приміщення для проведення ІV позачергового з’їзду українських письменників
У Києві не знайшлося приміщення для проведення ІV позачергового з’їзду українських письменників Цей з’їзд був не лише позачерговим, а й справді надзвичайним з багатьох причин. Зібратися на нього письменників змусила влада. Але не так, як на “загальні збори” в Кончі-Озерній у жовтні минулого року, запропонувавши транспорт, ситний обід, шикарне приміщення... Саме грубий фарс із наведенням “порядку” в письменницькій організації, у який виявилися втягнутими й судові органи, і змусив письменників згуртуватися й створити ініціативну групу по скликанню позачергового з’їзду, на чолі з Анатолієм Дімаровим, до якої увійшло понад 600 письменників. Всупереч розісланим напередодні брехливим телеграмам, які повідомляли, що з’їзд не відбудеться, минулої суботи до Києва з’їхалися письменники з усіх регіонів України. На жаль, інформація про те, що Спілці письменників України було відмовлено у наданні актового залу Національного університету “Київський політехнічний інститут”, підтвердилася. Оскільки ковельський потяг до столиці прибуває рано-вранці, то волинська й рівненська делегації прийшли до приміщення спілки на вул. Банковій,2 одними із перших. Там довідалися, що з’їзд проходитиме у приміщенні спілки. На якусь мить закрались сумніви, чи можливо це зреалізувати? Адже актовий зал тут розрахований на 180 осіб, а для кворуму потрібно понад 800. Але Володимир Яворівський наші сумніви розвіяв: народний депутат України Юлія Тимошенко надала автомобіль для озвучування і з’їзд буде проведено... на вулиці. Ось вам іще одна ознака надзвичайності ситуації, адже за 70 років свого існування такого Спілка письменників ще не знала! Зізнаюся, я людина не надто сентиментальна, життя шліфує на своїх безпощадних жорнах і найневиправніших романтиків. Але коли разом із першими звуками Гімну “Ще не вмерла Україна” запруджені делегатами двір, тротуар і проїжджа частина вулиці (рух транспорту був перекритий) оголив голови, а дехто приклав долоні до серця, здалося, що світ посвітлішав від сяйва сивин. І це не метафора. У цих сивинах — сплав досвіду й майстерності, пережите і передумане, вистраждане безсонними ночами і перелите в Слово. Оте, яке у всі часи було першим. Бо саме письменникові від Бога дано право говорити з народом і від імені народу. І якщо письменники — це цвіт нації, то він був тут, на цьому майдані просто неба, і не міг стримати сліз, співаючи: “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці...” Тут стояли пліч-о-пліч 92-річний Іван Цюпа й 80-річний Павло Загребельний і трішки молодший Дмитро Павличко, тут були Іван Дзюба, Юрій Мушкетик, Анатолій Дімаров, Роман Іваничук. Із 1658 членів НСПУ на з’їзд прибуло 966 делегатів, повноваження яких потім підтвердила мандатна комісія. Окрім того, надійшло близько 200 листів, заяв, телеграм від тих членів спілки, які не змогли приїхати до Києва особисто через хворобу чи в силу інших поважних причин. Зокрема, від Волинської обласної організації такі заяви передали сьогорічний лауреат премії імені Т.Г. Шевченка Василь Слапчук, а також Віктор Лазарук, Анатолій Махонюк, Петро Боярчук... На жаль, підвладне владі державне телебачення оточило цю подію глухою стіною мовчання. І ні по першому, ні по другому каналах Україна не побачила унікальних кадрів: як на тлі ще холодного, лиш з весняною просинню неба одностайно замайоріли блакитні мандати, якими голосувала тисяча письменників! Лиш один голосував проти і двоє утрималися... Шкода, що Україна не почула мудрих зважених, зболених виступів Дмитра Павличка, Павла Загребельного, Володимира Яворівського, Павла Мовчана, Анатолія Погрібного... Висловити свою підтримку й позицію прийшли й політики: Іван Плющ, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз... Зокрема, народний депутат Юлія Тимошенко висловила припущення, що у нинішньому приміщенні НСПУ на Банковій,2 Президент України планує “зробити свій фонд”, про існування якого він уже заявив, а також запевнила присутніх: “За вас ми будемо боротися, як боремося за Україну”. Зрештою, те, що майно спілки вже давно не дає спокою декому з тих, хто при владі, ні для кого не секрет. Згадаймо спробу захопити приміщення спілки в ніч з 2 на 3 листопада минулого року. Та заодно влада вирішила зробити недолугу спробу “приватизувати” ще й письменницькі душі й совість, нав’язати їм свою волю. На цей раз не вийшло. Делегати одностайно проголосували за підтвердження повноважень голови НСПУ народного депутата України Володимира Яворівського та членів нинішнього правління НСПУ. З’їзд також майже одностайно (один утримався) затвердив резолюцію, у якій різко засуджуються “розкольницькі дії групи Наталії Околітенко”. У цій резолюції збори, які були зібрані в Пущі-Озерній 29 жовтня 2003 року під головуванням Околітенко і у яких брали участь лише близько 80 членів НСПУ, були названі позастатутною неправочинною акцією. Нагадаємо, що Святошинський районний суд м. Києва, а потім і міський апеляційний суд винесли рішення на користь Околітенко. Після закінчення зібрання хтось кинув клич: “Ходімо до Тараса!”. І тисячна колона пішохідним у суботу Хрещатиком, а потім — бульваром Тараса Шевченка рушила до пам’ятника Кобзареві, що навпроти “червоного корпусу” університету, який носить його ім’я. Наш всюдисущий Олександр Гудима через мегафон інформував киян про те, що відбулося цього дня на вул. Банковій, 2. І щойно після того, як до підніжжя пам’ятника Кобзареві лягли квіти, відзвучали промови й пролунав “Заповіт”, небо над Києвом затягло хмаровинням і посипав останній лютневий сніг. Валентина ШТИНЬКО, делегат ІV позачергового з’їзду НСПУ.
