Лучанка Ніна Ліщук вдалася до експерименту: робить портрети зі сфотографованих половинок чоловічих і жіночих облич...
Лучанка Ніна Ліщук вдалася до експерименту: робить портрети зі сфотографованих половинок чоловічих і жіночих облич.
Ярослава ТИМОЩУК
«СЕРЕД МОЇХ УЧИТЕЛІВ — КАЗКОВИЙ ГНОМ… БОРИС РЕВЕНКО» — Я зацікавилася фотографією у 2004 році, коли вперше побувала на фотокінофестивалі «Кришталеві джерела», — говорить Ніна. — Відтоді почала спілкуватися з луцькими фотографами, отримувати їхні настанови і вислуховувати критику, за що тепер дуже вдячна. У творчій студії «Боривітер» під керівництвом Марії Лукашевич знімали аматорське кіно, їздили на кінофестивалі і фотоконкурси. Потім на кіностудії «Волинь» працювала з керівником Борисом Ревенком та режисером Валерієм Бєловим. Якось вдалося спіймати момент, коли Борис Ревенко, працюючи, схилився над столом. Обличчя підсвічувала лампа, і він здавався схожим на Оле Лукойє чи на якогось казкового гнома. Знаю, що й самому героєві сподобався цей знімок, бо згодом друкував його в газетах. Це був мій перший художній знімок.
«ЯКИМИ БУДУТЬ ПОЧУТТЯ ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ?» А якось захотіла дізнатися, наскільки закохані люди з часом стають схожими один на одного. У проекті «Половинки» взяли участь 25 пар різного віку, серед яких були ті, хто разом живе вже 55 років, а хто зустрічається тільки 3 місяці. Зі сфотографованих половинок чоловічих і жіночих облич робила портрети. Помітила, що люди, які давно живуть разом, мають спільні звички, манери, подібними стають навіть їхні усмішки й погляди. Чим старші люди, тим вони більш схожі. Почала експеримент зі своїх батьків. Потім відбирала тих, хто виявив бажання, розмістила оголошення в інтернеті. Відгукувалися переважно молоді пари, які більше схильні до експериментів. Найстарша пара, яку вдалося розшукати, разом уже 55 років. Це активні й цікаві пенсіонери з Києва. Жінка вишиває, влаштовує виставки своїх виробів, чоловік займається спортом. Про себе подружжя сказало, що їхнє хобі в житті — це любов один до одного. Під час експерименту переконалася, що закохані не обов’язково мають бути схожі. Один учасник був лисим, худорлявим, а його половинка — вродлива кучерява блондинка. Але придивишся — усміхаються схоже. Наймолодшою була пара, яка зустрічається три місяці. Візуально вони схожі чимось, але з поведінки видно, що характери в них різні. Через років 10 хочу знову сфотографувати ці пари, щоб простежити, наскільки люди змінюються з часом і чи триває їхнє кохання.
ДОВІДКА «ВОЛИНІ»: Уже 4 роки Ніна Ліщук навчається і працює в Києві. Координує діяльність столичного фотоклубу «9х12». Член Національної спілки фотохудожників України. У 2010 році закінчила «Повний курс професійної фотографії» у Нью-Йоркському інституті фотографії. Із 2011 року працює українським фотокореспондентом німецької інформаційної агенції «N-ost». Під час навчання в університеті в Луцьку разом із ініціативними людьми заснувала фотокіноклуб «Спалах-АРТ».
