— Раніше сніг до нас весь час приходив із Москви, — сказав мій колега за два дні до Вільнюського саміту. — Старші люди добре орієнтувалися: якщо у Москві прогнозують морози чи заметілі, то через два–три дні й у нас те саме буде. А цьогоріч сніг в Україну прийшов з Європи. Коли наша футбольна збірна грала у Франції, то сніжило, а нині й у нас мете…
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь–нова»
— Раніше сніг до нас весь час приходив із Москви, — сказав мій колега за два дні до Вільнюського саміту. — Старші люди добре орієнтувалися: якщо у Москві прогнозують морози чи заметілі, то через два–три дні й у нас те саме буде. А цьогоріч сніг в Україну прийшов з Європи. Коли наша футбольна збірна грала у Франції, то сніжило, а нині й у нас мете…
Коли щось не вдається, то мимоволі починаєш в усьому шукати символізм. Навіть у такій непевній сфері, як погода. Бо, попри прогнози реалістів, чимало людей до останнього сподівалися, що Україна таки підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Серед таких наївних був і автор колонки. Кожен мав свої аргументи. Мовляв, українські олігархи натиснуть на політиків, бо побояться розширення впливу Кремля, а Янукович турбується про надбання Сім’ї, адже капітали, як відомо, ліпше зберігати в стабільній Європі, аніж у стабільно непередбачуваній Росії, і про головний козир напередодні виборчої кампанії 2015 року теж. На останнє покладали особливі надії, адже, розвернувшись до євроінтеграції, чинний Президент вибив з рук опозиції один із найпереконливіших аргументів. Та і євромайдани (ще один символізм — вони почалися якраз у дев’яту річницю Помаранчевої революції) по всій Україні показали, чого хочуть прості українці. Політикові, який думає балотуватися на наступний термін, гріх не скористатися таким шансом підвищити свій рейтинг. Проте Янукович укотре довів, що не помилялися ті, хто дивувався з його євроінтеграційних заяв. Чи це був намір приспати на якийсь час суспільство та політичних опонентів, а чи він щиро намислив чкурнути до Європи, але російський тиск виявився сильнішим за європерспективу — однозначно сказати важко. Та вже й не суть важливо. Важливо те, що Янукович, здається, так і не зрозумів головного: не все вимірюється грошима. Не можна безкінечно торгуватися й нічого не робити. Тому й не дивно, що у Вільнюсі з нашим Президентом майже ніхто не хотів спілкуватися. Втім, Янукович дуже добре знає, що треба говорити своєму електорату. Нічого не підписав, зате вдало сфотографувався разом з усіма учасниками саміту. А ще заявив, що підпишемо Угоду про асоціацію з ЄС у найближчій перспективі. І перелік умов, за яких Україна готова це зробити. Не заглиблюючись, їх можна окреслити коротко: гроші, гроші, гроші. Мовляв, щойно європейські політики дозріють до цих умов, наша країна тут як тут. Радник Президента України Андрій Гончарук уже й повідомив, що зможемо підписати Угоду про асоціацію хіба на саміті Україна–ЄС, запланованому на березень 2014 року. Ага, ждіть, посполиті… Це нагадує мені класичних двієчників, котрі, не вивчивши завдання, запевняють, що наступного разу все знатимуть. А потім — наша пісня гарна, нова, починаймо її знову. Втім, школярів можна відучити від фальшивих обіцянок вивчити пізніше, щоразу адекватно оцінюючи їхні знання. А ми поставити двійку Президентові України зможемо хіба на виборах у 2015 році.
