Депутатське крісло – дуже і дуже тепле, оскільки за нього борються навіть олігархи, із найбільшими включно...
Депутатське крісло – дуже і дуже тепле, оскільки за нього борються навіть олігархи, із найбільшими включно. Тож колишній голова колгоспу, а донедавна – звичайний пенсіонер Василь Демедюк із села Пулемець Шацького району справді опинився на коні, коли восени 2013 року став народним депутатом, зайнявши місце свого колеги-комуніста Михайла Герасимчука, який несподівано помер
Василь УЛІЦЬКИЙ
Близькість до народу Василя Харитоновича проявляється не лише у сільському способі життя, а й у тому, що журналісти можуть до нього особисто зателефонувати на мобільний телефон. Повірте, далеко не кожен нардеп просто так роздає номер свого мобільного. — Чи мріяв я бути народним депутатом? – перепитує Василь Харитонович. – Ніколи про це навіть не задумувався. Але завжди моїм пріоритетом було працювати заради людей. Відтак найбільше волинському комуністу не подобається у Раді те, що опозиція блокує парламентську трибуну і не дає працювати. «Вони ж давали клятву народного депутата», – обурюється Василь Харитонович цим «цирком». Але найбільше від нього дістається його ідеологічним супротивникам – членам «Свободи». Василь Демедюк ніяк не може змиритися з тим, що свободівці на весь зал по–хуліганськи вигукують «Українською!», коли якийсь народний депутат України виголошує промову російською. Щодо Євромайдану, то, як і кожен щирий комуніст, пан Демедюк у ньому бачить руку Заходу, хоч і засуджує кривавий розгін студентів. Василь Харитонович шкодує про те, що євромайданівці перетворили центр Києва на «ганебне явище», через яке дітей позбавили ялинки. Тому українцям у новому році бажає позбутись усіх Майданів – як з одного боку, так і з другого, щоб спокійно працювати на благо країни.
