Довгими зимовими вечорами є нагода не лише помріяти про майбутні весняні барви, а й розширити свої знання...
Довгими зимовими вечорами є нагода не лише помріяти про майбутні весняні барви, а й розширити свої знання. Бо це тільки на перший погляд здається, що між клумбою і квітником нема ніякої різниці. А тим часом оця навіть несуттєва відмінність може підказати цікаві ідеї щодо розташування квітів, їх гармонійного сусідства. Звісно, можна діяти (що, на жаль, часто трапляється) і за таким принципом. Є біля хати кілька сортів квітів, побачив на базарі щось новеньке — купив. Посадив, де було місце — забув. І так кілька разів за сезон. У результаті — не квітник, а «гуртожиток», у якому нібито всім є місце, але водночас усім тісно, незручно і незатишно. Якщо такий «гуртожиток» ви вже надбали, то, можливо, саме цієї весни вам захочеться навести у ньому лад і розселити квітучих мешканців по «окремих квартирах». Отже:
Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА
Альпійська гірка або альпінарій — це кам’янистий садочок фантазійного стилю. Він набув поширення у Європі на початку минулого століття, нині став популярним і в нас. Бо це справді красиво, зручно і… неповторно. Навіть якщо на альпійській гірці посадити одні й ті ж рослини, у різних господарів вони виглядатимуть по–іншому. Адже це питання смаку, досвіду, відчуття гармонії, зрештою, ретельності. Стверджують, що перші альпійські гірки з’явилися наприкінці ХІХ століття в Італії. Саме тоді місцеві ботаніки активно вивчали гірську рослинність. Один із них, Кернер фон Маріліан із м. Тіроля, щоб полегшити собі життя, просто у своєму дворі спорудив кам’янистий горб, який імітував природне середовище гір із бідним кам’янистим грунтом. Із науковою метою висадив там альпійські гірські рослини. Але ця штуковина так сподобалася сусідам ученого, що небавом подібні гірки влаштувало собі багато тірольців. А потім «альпійський рух» пішов Європою, дістався і до нас. Чи обов’язково на альпійській гірці вирощувати лише гірські рослини? Хай кожен вирішує сам. Але класична гірка тому так і називається, що має нагадувати природний гірський схил. А далі — справа ваших смаків і фантазії.
Арабеска — великий квітник складної форми, обов’язковим елементом якого є квітковий орнамент. Арабеска прийшла до нас із мусульманських країн, тож традиційно це складний візерунок, який базується на переплетенні й повторенні однакових мотивів. Складні арабески (портрети, написи, квіткові годинники тощо) під силу лише досвідченим флористам. Втім, дещо можна спробувати на невеликій площі як елемент квітника або як самостійний куточок садиби. Як правило, арабеску створюють із однорічників або грунтопокривних рослин. Головне — витримати орнамент насичених кольорів, який неодноразово повторюється. Але перш ніж перенести його на грунт, мусите уявити і зобразити арабеску на папері.
Бордюр — квіткова стрічка, в якій рядами висаджені рослини. Бордюрами можна гарно оформити доріжки, газони, клумби. Зазвичай вони розташовуються вздовж парканів і приміщень. Ширина може сягати до 2,5 метра, довжина — до безконечності. Для бордюра вибирають красиві й тривалоквітучі однорічні рослини або декоративні багаторічники, висота яких не перевищує 20 — 25 сантиметрів. Варто подбати і про те, щоб він мав гарний вигляд протягом усього сезону. У широких бордюрах використовують і вічнозелені або красиво квітучі кущі.
Вертикальний квітник. Його добре застосовувати для зонування території. Такі споруди, як альтанка, пергола, арка, обвиті квітами або декоративними рослинами, ненав’язливо відокремлять місце відпочинку від решти садиби, вдало замаскують господарські споруди, компостні купи, гарно оформлять вхідну зону. Отож, це не тільки красиво, а й функціонально.
Клумба — це строгий квітник певної форми, який широко використовується у регулярному стилі озеленення. Задані форми клумби — прямокутник, ромб, квадрат, коло, овал — із чітко визначеними межами допомагають об’єднати простір у загальну композицію. Клумбу зазвичай закладають у парадній зоні, вона обов’язково повинна підвищуватися над газоном чи доріжкою. За правильно організованою, зі стрункою композицією клумбою легко доглядати. (Продовження у наступному номері).
