Відвідувачка, що прийшла до редакції у справах оголошень, зацікавлено зазирала всередину вазона, який стоїть у нашому вестибюлі. Помітивши, що я за нею спостерігаю, трохи знічено запитала: «І що воно у вас цвіте? Я подумала, що то увіткнули штучні квіти, такі вони дивні»...
Відвідувачка, що прийшла до редакції у справах оголошень, зацікавлено зазирала всередину вазона, який стоїть у нашому вестибюлі. Помітивши, що я за нею спостерігаю, трохи знічено запитала: «І що воно у вас цвіте? Я подумала, що то увіткнули штучні квіти, такі вони дивні»...
Я пообіцяла Марії Олексіївні із села Боратин Луцького району розповісти про це у черговій «Квітковій підкові». А поки готувала її до друку, подібне запитання довелося почути ще від кількох читачів, які побували в редакції. Отож, у черговий раз зацвіла у нас гузманія, у деяких джерелах — гусманія (guzmania), яка належить до родини бромілієвих. Рід об’єднує аж 120 видів, тож до якого належить наша — сказати важко. Ні в інтернеті, ні в наявних довідниках подібної ми не знайшли. Батьківщина гузманій — екваторіальні ліси Центральної та Південної Америки. Проте як кімнатна культура і в нас вона почувається непогано. Єдина заувага — при недостатньому освітленні рослина не цвіте, хоча від дії прямих сонячних променів можливі опіки. Є у гузманії ще одне дивацтво: вона любить, щоб воду заливали у саму розетку, для цього у неї є спеціальні «вазочки». Як справжня тропіканка, не любить різких коливань температури й протягів, але їх у редакційному коридорі й не буває. І ще одна особливість: після закінчення періоду цвітіння, який триває досить довго (кілька тижнів), материнська рослина відмирає, але встигає обзавестися багатьма «дітками», які цвістимуть наступної зими. Тож гузманію щорічно доводиться розсаджувати. За саджанцями зголошуйтеся на початку березня, можемо поділитися.
