Якби сьогодні було 29 листопада 2013 року і Вільнюський саміт, келих хорошого шампанського став би логічним завершенням дня. Але сьогодні - 21 березня, анексований Крим, а Донецьк, Луганськ та Харків уже, кажуть, фігурують у прогнозі погоди на території Росії...
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Інституту світової політики для «Української правди»
Сьогодні ми підписуємо не ту Угоду і не з тим Євросоюзом. Якщо тоді це мав бути повноцінний шлюбний контракт, то нині це більше нагадує заяву до рацсу - наче вже й заручені, а до весілля справа може і не дійти: гарант від несповзання в євразійське болото у всіх розуміннях цього слова - Зона вільної торгівлі - до підписання виявилася не готовою (економічна частина підписаної вчора Угоди про асоціацію з Євросоюзом має бути завізована і набрати чинності пізніше - після виборів Президента України 25 травня. Ред ). І проблема навіть не в тому, що цю Угоду не підписують повністю. Проблема в тому, що ніхто - ні керівники ЄС, ні України - не вважав за потрібне пояснити, чому саме так відбувається. Минулого тижня під час дискусії з офіційними представниками як ЄС, так і України мені довелося просто кліщами витягувати відповідь, тричі повторюючи те саме запитання іншими словами. Відповів посол ЄС Томбінський. Його відповідь зводилася до «юридичної певності». Мовляв, Угода має бути підписана так, щоб комар і носа не підточив з погляду її легітимності. Ну і не з тим ЄС підписуємо Угоду, тому що замість омріяного клубу заможних та справедливих маємо клуб розгублених та вічно стурбованих. Вони звикли бігати марафони, а їм сказали терміново взяти золото на короткій дистанції. Тоді, перед Вільнюсом, ми мали справу з ЄС, в якого Київ просив грошей, а ЄС наполягав на збереженні цінностей. Тепер у Києві просять ЄС захистити і не зраджувати цінностей - ЄС дає гроші. Причому, даючи гроші Україні, явно міркує, як не втратити їх з Росією. Сьогодні зрозуміло: Росія окупувала, анексувала й приєднала до себе Крим ДО того, як була підписана навіть політична частина Угоди. І цим ще раз підтвердила: Крим - це плата не за бажання України бути з Євросоюзом. Крим - це плата за бажання України не бути Росією. І правильно мене виправив минулого тижня Ян Томбінський: Україна після Євромайдану повернулась не на євроінтеграційний трек, вона повернулась на український трек. Питання полягало не в тому, чи підпише Україна Угоду, питання полягало в тому, чи матиме Україна в майбутньому право взагалі підписати будь–який міжнародний документ. Євросоюз став каталізатором змін й очищення в Україні. Якщо виконуватиметься Угода, можна буде цей процес змін та очищення запустити на повну потужність. Але сьогодні Україна має всі шанси стати каталізатором змін та очищення в самому Євросоюзі. Європейські лідери або поставлять на місце тих, хто звик жити за негласним правилом «Росія - наш спонсор», або підтвердять, що вся історія ЄС у XXI столітті - це одна велика оборудка з Росією. Вони або пояснять країнам на кшталт Болгарії, що зараз не час торгуватись в обмін на згоду вжити санкції проти Росії, або Болгарія матиме серйозні проблеми вже з Брюсселем (чи Берліном, наприклад). Вони або наступлять на горло власному бізнесу, або почнуть готуватися до зустрічі російських танків на кордоні з Латвією. І нарешті трохи позитиву. Угода з ЄС, а точніше її виконання, - це можливість перевести країну на інші рейки. Це і є та зміна системи, а не облич, за яку боровся Майдан. Бо якщо Україна виконає Угоду, то абсолютно неважливо, хто буде президентом. «Совків», корупціонерів, «рєшал» та володарів судів система відкидатиме сама. Є до чого прагнути, одне слово. Поки що маємо лише перший підпис і констатуємо перший приємний факт: Україна таки буде з ЄС, і Україна таки залишиться Україною.
