Так кажуть про Андрія Пасічника із села Іванівка Іваничівського району – закоханого у квіти батька шістьох дітей!..
Так кажуть про Андрія Пасічника із села Іванівка Іваничівського району – закоханого у квіти батька шістьох дітей!
Валентина ШТИНЬКО
Найстарший Сашко ― п’ятикласник, Іринка на рік молодша, Юрко ― другокласник, Василько ходить у підготовчу групу, Артемко і Наталя ― зовсім малеча, чотири і два рочки. Того весняного дня, коли ми завітали в обійстя Пасічників, там панувала така собі пасторальна ідилія. Діти бавилися на вулиці, господиня Надія займалася хатніми справами, по двору бігали малі курчата, а кіт вигрівався на сонечку, зовсім не вбачаючи у них поживи. І, звісно, квіти. Морозники, гіацинти, крокуси, тюльпани, нарциси салютували своїм пишним цвітом. Чекали своєї черги лілії, іриси, троянди, клематиси, енотера, ромашки, дельфініум… Як і кожен квітникар, Андрій Семенович бідкався, що не можемо побачити літнього квітування, найбарвистішого і найщедрішого. Зате ми бачили інші квіти його життя ― рожевощоку дітвору, порівну синів і дочок, які крутилися поряд, зацікавлено поглядаючи на гостей. А коли ми взялися сфотографувати сімейство, то двоє шибайголів чкурнули на вишки й нізащо не хотіли звідти злазити, мотивуючи тим, що фотографуватися не люблять. Тож перед об’єктивом позували лише четверо (на фото). А татусь розповідав нам про витоки свого захоплення. ― З дитинства люблю квіти, хоч воно ніби й не чоловіче заняття. Закінчив дев’ятирічку, працював у Іваничах на цукровому, але сезон короткий, а підробити в селі нема де. А відколи познайомився з Миколайовичем, то дитяча любов до квітів ніби прокинулася і вже не відпускає. До слова сказати, з Андрієм Пасічником ми також познайомилися у Миколайовича ― Степана Миколайовича Омельчука з Іваничів, одного із героїв «Квіткової підкови». Розповідь про нього була опублікована 8 вересня 2012 року під назвою «Він щоранку вітається з Мадонною». Це його улюблений сорт жоржин, вирощуванню яких колишній міліціонер присвятив не один рік життя. Їдучи в Іванівку, ми взяли із собою й Степана Миколайовича, оскільки він у свого молодшого колеги по захопленню ще не був, тож квітник оглядали разом. Щось Андрій вирощує для душі, а щось ― і на продаж. Неподалік від хати залізнична станція Янів, тож іноді возить квіти на Львівщину, у Червоноград, бо там можна продати дорожче. Буває, приходять за саджанцями й односельчани. Захоплення чоловіка поділяє і дружина Надія, родом із Любеня Малого, що на Львівщині. Проте часу в неї обмаль, бо його вимагають передусім діти й господарство, адже тримають і корову, і порося, і курей. Квіти у них не тільки у дворі, мають ще й гарну колекцію гіпеаструмів. А при такому захопленні батьків віриться, що й діти, коли підростуть, стануть помічниками і не будуть розгублюватися від химерних назв, за якими ховається дивовижна квіткова краса.
