Минуло 40 скорботних днів, як не стало нашого сина і брата Віталія МАХНОВЦЯ...
Минуло 40 скорботних днів, як не стало нашого сина і брата Віталія МАХНОВЦЯ
Його життя обірвала ворожа куля у бою під Волновахою на Донеччині. До цього часу не віримо, що Віталика нема з нами. Здається, що він десь недалеко, відчинить двері і скаже: «Я вдома». Уже 40 днів його нема з нами. Ми залишилися без захисника, без доброї, світлої душі, міцної чоловічої руки. Віталій був гарним сином і братом, дядьком для племінниці. Залишившись у 13 років без батьківської ласки, опіки і фінансової підтримки, став опорою для мене і сестри Олі. Вчителі радили йому вступати до вищого навчального закладу, а він пішов у профтехучилище. Хотів швидше заробляти, аби допомогти сім’ї. Він спішив жити, намагався так багато всього зробити, мав стільки планів! Але їм не судилося здійснитися. Його життя обірвалося у 33 роки. Для нас то була тяжка втрата, здавалося, не переживемо її. Але допомогли сердечні люди — поспівчували, розрадили. Спасибі сусідам, співробітникам Віталія — працівникам підприємства «Луцьксантехмонтаж-536», учителям школи, в якій навчався, усім, хто підтримав нас у тяжку хвилину, розділив горе. Особлива подяка заступнику луцького міського голови Ларисі Соколовській. Вона першою зателефонувала нам, дізнавшись про біду. Морально підтримувала, повідомляла, коли доставлять Віталія та загиблих хлопців до Луцька, де і хто зустріне сумний вантаж. Обговорювала деталі поховання, прислухалася до побажань. Лариса Миколаївна завжди була на зв’язку, ми могли в будь–який час зателефонувати до неї. За людяність, розуміння, моральну і матеріальну підтримку, допомогу в організації похорону дякуємо і міському голові Миколі Романюку. Без вас, дорогі люди, наша втрата була б ще тяжчою. Нехай Господь дарує вам усім здоров’я і оберігає ваші сім’ї від бід. Кажуть, що після 40 днів душа померлих йде на Небеса і вже там б’ються їхні серця. Тож просимо усіх, хто знав і любив Віталія, хлопців, які загинули під Волновахою, згадайте їх добрим словом і щирою молитвою. Вони пожертвували заради нас найціннішим — життям. І в нашій пам’яті назавжди залишаться молодими. Марія МАХНОВЕЦЬ, мама Віталія, сестра Оля.
