ПОЛІСЬКИМИ КОРОБКАМИ МОЖНА НЕ ЛИШЕ ЯГОДИ, А Й ПІСОК НОСИТИ

У Яловацьку Камінь-Каширського району досі виготовляють старовинні кошилки

Сергій НАУМУК

Свого часу без цих плетених із соснового лика прямокутних кошиків годі було обійтися в господарстві. Чи по гриби-ягоди, чи корові січки дати — всюди поліщуки використовували кошилки, які ще називають коробками або простяками. Але нині їх дедалі більше витісняють промислові відра чи інша тара. І хоча людей, котрі вміють зробити таку річ, меншає, нам вдалося відшукати такого умільця.
Яків Литвин із села Яловацьк Камінь-Каширського району (на фото) ще дитиною навчився від батька робити коробки.
— Не кожна сосна підійде для того, щоб дерти лико. Треба, щоб густі літа (річні кільця. — Авт.) були. Якщо рідкі, то лика не надереш, бо буде товсте. Я вже по корі бачу, чи підійде дерево, чи ні, — розповідає Яків Филимонович і, вловивши наше відверте здивування, пропонує: — Ходіть до ставка, я покажу — там у мене зберігається матеріал, щоб не пересох.
Пан Яків веде нас і незлостиво бурчить, що перебили йому роботу. Відтак дістає з води чималий сосновий брус із корою.
— Якщо кора помотана — бачите, як тріщини в ній ідуть, то лико буде добре дертися, — чоловік показує нам візерунки на сосновій корі. — Це я ще від свого батька дізнався, який теж робив коробки. Треба, щоб дерево було без сучків. Попоходиш по лісі, поки знайдеш підходяще.
Після того сосну ріжуть на колоди близько одного метра завдовжки, а тоді розколюють на кілька шматків. Різати не можна. От із цих шматків і деруть лико. Ширина лубка може бути різною, відповідно й кошилку можна змайструвати різного розміру. З меншими — по ягоди, а великі використовують, щоб давати худобі січку. Коробку сплітають із соснового лика, а верх обшивають дубками. На один виріб треба затратити півдня. Зі збутом проблем немає. Купують коробки здебільшого жителі сусідніх сіл Сошичне та Нуйно, де коробки використовують, але самі не роблять. За одну майстер править 80 гривень.
— Кошилка може служити кілька років, якщо глядіти. Отій, що на подвір’ї, вже років десять є, — Яків Литвин показує на стару кошилку. — Навіть якщо вона попаде під дощ, то не страшно. Гляньте, ось на новій є дірочки між ликом, а зараз не буде.
Майстер бере коробку і йде до літньої кухні. У ванну напускає води і під струмінь підставляє свій виріб. Коробка розбухає, дірочок уже немає, і тепер у ній не те що ягоди, навіть пісок можна носити – не висиплеться.
Незабаром Яків Филимонович святкуватиме 60-річчя, вітати батька й дідуся прийдуть четверо дітей та дев’ять онуків. І ми також долучаємося до віншувань поліському майстрові.