Український народ, приспаний обіцянками Президента про мир на Донбасі, поступово повертається до реальності. Логіка речей підказує, що війна на Сході буде продовжуватися, бо...
Український народ, приспаний обіцянками Президента про мир на Донбасі, поступово повертається до реальності. Логіка речей підказує, що війна на Сході буде продовжуватися, бо апетити кремлівського карлика Путіна та його поплічників не задоволені і лише зростають на фоні слабкості керівництва України
Анатолій ВІТІВ, народний депутат України, голова Волинської «Свободи»
«Закони про особливий статус Донбасу буде скасовано. Бойовики відкинули можливість діалогу», — про це 4 листопада заявив Президент на засіданні РНБО. Хоча ще півтора місяця тому він був ініціатором їх прийняття і зробив усе, щоб за них проголосували. Приймався закон про особливий статус районів Донбасу практично за ідентичним сценарієм ухвалення сумнозвісних законів 16 січня. Єдиною фракцією в парламенті, яка в повному складі не голосувала за ганебні закони, була ВО «Свобода». Ми попереджали, що такі ініціативи є зрадою національних інтересів і принесуть лише шкоду. Та нас не послухали. Але час показав, що мали рацію. Тільки для чого ж потрібно було так наполегливо проштовхувати закони, які вже через півтора місяця Президент просить відмінити? Ухвалений з ініціативи гаранта закон про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей передбачав фінансування окупованих російськими бойовиками територій із державного бюджету України. Це означає, що пересічні громадяни мали б утримувати бандитів, убивць зі своїх кишень. 5 листопада глава Кабміну Арсеній Яценюк підтвердив, що Україна й надалі безкоштовно постачатиме газ та електроенергію на окуповані території. А російські окупанти потім будуть розповідати, що завдяки їм на Донбасі настав рай, бо ж тепер за комунальні послуги платити не потрібно. За все заплатить Україна, громадян якої вони без жалю розстрілюють. Останніми днями ситуація на Донбасі ще більше погіршилася. Скориставшись перемир’ям, бойовики наростили людські та збройні ресурси, отримали серйозну підмогу від Росії, провели місцеві «вибори». Поки Президент говорив про мир, бойовики регулярно, десятки разів обстрілювали блокпости наших військових. Окрім того, своїми постійними заявами про необхідність проведення місцевих виборів на Донбасі Петро Порошенко фактично спровокував ці вибори, що були проведені під егідою кремлівських окупантів. Терористи ніколи не оцінять жодного жесту доброї волі. Гратися з ними в дипломатичні ігри, дискутувати за круглими столами в час, коли на лінії фронту щодня гинуть кращі сини українського народу — це відкрито здавати інтереси держави. З бандитами можна вести перемовини тільки про капітуляцію. В умовах відкритого вторгнення іноземної держави на територію суверенної України потрібно називати речі своїми іменами. На Сході відбувається не АТО, а війна. Ми вже давно воюємо з регулярними російськими військами, які періодично відкрито демонструють свою потугу, показово проходячи військовими колонами по Донецьку. Відмова оголошувати воєнний стан лише поглиблює складну ситуацію, бо з одного боку ніби маємо війну, а з іншого — АТО. Але протистояння з регулярними частинами російської армії вже ніяк не назвеш антитерористичною операцією? Та, схоже, Президент боїться взяти на себе обов’язки головнокомандувача. У казки про мир уже ніхто не вірить. Особливо солдати, яких щодня накривають російські «гради», міномети, танки. І допоки йде підкилимний поділ портфелів, формування майбутньої парламентської коаліції, на Донбасі точиться війна, гинуть солдати, у підвалах катують людей, а влада вперто ліпить із себе миротворця. Зараз її поведінка дуже нагадує британського прем’єра Невілла Чемберлена, котрий, повернувшись із Мюнхена після зради Чехословаччини, оголосив британцям: «Я привіз вам мир». А вже 1 вересня 1939 року Гітлер розпочав Другу світову війну і напав на Польщу. Що нам потрібно для перемоги? По–перше, запровадити воєнний стан на Донбасі. По–друге, провести тотальну люстрацію у Міністерстві оборони, адже більша половина генералів не компетентні, не здатні розробляти та проводити тактичні бойові операції і забезпечувати армію матеріальними засобами. Введення воєнного стану на окупованих територіях вимагає перебудови фронту, тилу, апарату державного управління, командування Збройними силами. Але потрібні рішучі кроки. Все має працювати для фронту, для перемоги. Бо наразі на ці дві складові працює лише український народ, але аж ніяк не влада. Думаю, для влади нині настав час визначитися: рішуче захищати Україну всіма методами чи й надалі грати сумнівну роль миротворця?
