ТЕ, ЩО…

Бруно ФЕРРЕРО, з книги «Троянда також важлива. Короткі історії для душі» (видавництво «Свічадо»)

ТЕ, ЩО НАМ КАЗАЛИ, КОЛИ МИ БУЛИ ДІТЬМИ:
«Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом»…

ТЕ, ЩО МИ ХОТІЛИ Б ПОЧУТИ:
«Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? Ти — дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти — щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився»…
Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.
***
Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
«Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом».