Колючий вітер поздмухував із дерев останні листочки і притрусив місто першим снігом. Справдилася народна прикмета: Святий Михайло приїхав на білому коні. Для мене це гарний знак. Стараюся думати лише позитивно, аби небо почуло мене й укріпило задумане своїм благословенням...
Колючий вітер поздмухував із дерев останні листочки і притрусив місто першим снігом. Справдилася народна прикмета: Святий Михайло приїхав на білому коні. Для мене це гарний знак. Стараюся думати лише позитивно, аби небо почуло мене й укріпило задумане своїм благословенням.
У палатку несуть теплі речі для українських воїнів. Ось ватники, ще зовсім нові, не ношені. Звертаю увагу на етикетки. Випущені 1990 року в Івано-Франківську. І коштують всього 36 карбованців. Про такі ціни ми вже забули. А я собі думаю: який запасливий чи, може, й передбачливий наш народ! Дивись, і знадобилося… Господар ватників, ніби виправдовуючись, мовив: «А я гадав, що вони мене переживуть. Хай тепер добру послужать і зігріють чиєсь дитя». Клавдія Іванівна — харків’янка. Згадує минулу війну з болем. Бідні, мов церковні миші, вони з мамою, пам’ятає, сушили сухарі, фрукти, гарбузове насіння і все висилали на фронт, хоча самі голодували. Нині їй уже 85. Прийшла запитати, чи приймемо її власноруч приготовлене печиво. «З радістю», — відповідаю. — «А я пектиму з охоронною молитвою і ще листа напишу. Слово матері та прабабусі завжди чує Всевишній». У паузах між візитами танцюю «Тумбалалайку», так тепліше і веселіше. Мій народе, не вішай носа, не піддавайся сумнівам і безнадії. Вистоїмо! — переконана волонтерка Одарка.
