— Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.
Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи ще купу справ, що очікували на неї вдома...
— Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта. Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи ще купу справ, що очікували на неї вдома
Бруно ФЕРРЕРО, із книги «365 історій для душі» (видавництво «Свічадо»)
Потім була вечеря, перегляд теле-програм, купання, телефонні розмови, аж прийшов час, коли треба було вкладатись спати. — Марто, вже час іти в ліжечко! Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та, цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися з донечкою. Поправила ковдру. — Мамусю, забула дати тобі одну річ! — Даси вранці, – відповіла мама. Дівчинка невдоволено насупилась. — Але ж вранці в тебе знову не буде часу! – запротестувала. — Знайду час, не хвилюйся, – відказала мати, обережно обороняючись. — Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері. Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась в кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву «Чому я люблю свою маму». Жінка старанно зібрала всі клаптики й спробувала скласти пошматований аркуш паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта: «Чому я люблю свою маму? Навіть як багато працюєш І мусиш вирішити тисячу справ, Завжди знаходиш час Побавитись зі мною. Люблю тебе, мамо, бо я – Найважливіша частина Твого дня!». Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти. — Що трапилось? – запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами. — Це для тебе, бо ти – найважливіша частина мого дня! Дівчинка усміхнулась і, трохи надпивши з горнятка, знову заснула. А хто є найважливішою частиною твого дня?
