ОТАК І ЖИВЕМО: а закони людяності відмінити неможливо…

— Ця історія трапилася ще 4 грудня, але й досі не дає мені спокою, тому й вирішила вам розказати, — так пояснила цими днями свій візит до редакції наша читачка із с. Бермешів Локачинського району.

— Надвечір я їхала маршруткою «Луцьк—Нововолинськ» до Володимира. У Затурцях зайшов пасажир у камуфляжному одязі й запитав, чи можна проїхати за посвідченням у Володимир–Волинський. Водій поцікавився: яке саме посвідчення? «Учасника АТО», — відповів хлопець.
— Не знаю такого. Платіть за проїзд, — буркнув водій.
І тут втрутилися люди, які почали його соромити, мовляв, чоловік там нас захищав, ризикував життям, а ти торгуєшся за кілька гривень. Опинившись несподівано у центрі уваги, солдат зніяковів і дістав гаманець, але пасажири відмовляли його платити. Він розповів, що їде після відпустки у військову частину, а далі — знову на Схід.
Шофер на якийсь час вгамувався, а потім увімкнув у салоні світло і прорік:
— Там хтось мені не заплатив за проїзд 15 гривень! — маючи на увазі учасника АТО.
Знаєте, можливо, формально він мав право так поводитися, можливо, учасники АТО ще не внесені в офіційний перелік пільговиків, але так, як він це робив, викликало огиду й несприйняття усіх пасажирів. Адже ми живемо не лише за правилами і юридичними законами, а й за законами совісті й людяності. Бо в яких законах написано про волонтерство, про те, що пенсіонери віддають останнє, припасене «на чорний день», лиш би була Україна? — обурюється наша читачка.