Останні дні цього року відібрали крихку надію відразу в п’яти родин бійців батальйону «Світязь»: донедавна Сергія Помінкевича, Олександра Сацюка, Максима Ляшука, Віктора Шолуху та Олександра Сивого вважали зниклими безвісти, однак експертиза ДНК підтвердила найстрашніше — їх покликали небеса на вічне служіння Богу...
Останні дні цього року відібрали крихку надію відразу в п’яти родин бійців батальйону «Світязь»: донедавна Сергія Помінкевича, Олександра Сацюка, Максима Ляшука, Віктора Шолуху та Олександра Сивого вважали зниклими безвісти, однак експертиза ДНК підтвердила найстрашніше — їх покликали небеса на вічне служіння Богу...
Мирослава КОЗЮПА
Вранці минулої суботи біля воріт Свято–Троїцького собору в Луцьку зібралися волиняни, щоб попрощатися з героями, які загинули за мир і Україну. Час спливав, а машини зі скорботним вантажем усе не прибували, ніби відтягуючи невблаганну мить. У людському морі привертала увагу молода жінка в жалобному вбранні, яка тримала на руках хлопчика — чи не наймолодшого серед усіх присутніх. Коли під сумний однодзвін зупинився кортеж автівок, вона передала малого рідним і чи не першою кинулася до однієї з цинкових трун, гладила її, розпачливо шепотіла щось надважливе, потаємне. Можливо, запевняла, що син, якому лише рік і два місяці, завжди пам’ятатиме тата. — О, Боже, скільки їх загинуло на тій проклятій війні, — гірко зітхали люди. Владика Михаїл мудрими словами розраджував згорьованих рідних: — Вони були героями, бо не ховалися за спинами матерів та дружин, не шукали жодних документів, щоб не піти на фронт, — наголосив священнослужитель. Він просив Господа простити їм провини, закликав присутніх, куштуючи на Свят–вечір кутю, пом’янути загиблих, які поклали своє життя і за Волинську землю. Влада області та міста разом із громадою вшанували полеглих бійців хвилиною мовчання та попрощалися з ними на Театральному майдані Луцька. Під час громадянської панахиди начальник УМВС України у Волинській області Петро Шпига розповів, що в роту патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» чоловіки прийшли добровольцями. Вони брали участь у боях біля Ясинуватої, а трагічного 29 серпня, коли спецпідрозділ виходив зеленим коридором, потрапили у смертельну засідку ворога. — Тоді було багато загиблих, сотні поранених, але залишалася надія, що наші хлопці живі, можливо, потрапили в полон, — із болем промовляв він. — Згодом завдяки неймовірним зусиллям рідних, волонтерів, побратимів дізналися, що їх похоронили в Запоріжжі. Іловайський котел забрав життя справжніх патріотів, які пішли захищати країну добровільно. Ніякі співчуття не зможуть утамувати біль, що ятрить серця матерів, батьків, дружин, дітей, рідних. Ми будемо пишатися мужністю полеглих героїв. А герої не вмирають — вони серед нас. — В історії України з’явилася нова сторінка боротьби за волю і незалежність, де кров’ю написані імена загиблих бійців роти «Світязь», — сказав побратим Ігор Дрючан. — Родини втратили промінчик сонця, а держава — відважних захисників. Їх маємо пам’ятати поіменно, скільки б часу не пройшло від тих трагічних подій. Під прощальні вигуки «Герої не вмирають» цинкові домовини пронесли до автомобілів, які вирушили до рідних місць патріотів, звідки вони пішли виконувати свій чоловічий обов’язок. Фельдшера роти 23–річного Олександра Сивого похоронили у Боратині, а 37–річного Сергія Помінкевича — в Заборолі Луцького району. Любомль став місцем вічного спочинку 20–річного Олександра Сацюка. Віктора Шолуху, якому в день смерті виповнилося 40 років, провели в останню дорогу в Локачах, а командира взводу №2 роти «Світязь» 25–річного лейтенанта Максима Ляшука — в Острожці Млинівського району на Рівненщині.
