ЙОГО ДУША СЯГНУЛА НЕБА

40 днів тому зупинилося серце Анатолія Остап’юка (на фото), неординарної людини, небайдужого українця, лікаря-кардіолога з душею митця. У небесний вирій відлетіла ще одна СВІТЛА ДУША…

Він любив поезію і театр, дивував волинян читанням напам’ять віршів та епічних творів Ліни Костенко, поезій Лесі Українки, Павла Тичини… Мріяв цьогоріч прочитати усе «Берестечко» в Берестечку до ювілею Ліни Костенко… Газета «Волинь-нова» відкрила його кардіограму високого слова у статті «Лікар, якому допомагає лікувати… поезія». Волинське телебачення випустило в ефір чимало передач із його участю.
Пам’ятаємо його на щорічному святі «Лісова пісня» в Нечимному, на Дні Незалежності в Луцьку, в дні пошанувань Тараса Шевченка, Лесі Українки — завжди у вишиванці, усміхненого, натхненного, перейнятого мистецьким дійством.
Під час Євромайдану брав кількаденні відпустки і їхав до Києва, бо не міг бути осторонь всенародної боротьби. Тоді Ніна Горик присвятила Анатолієві Дмитровичу такі поетичні рядки:Іще вчора, як ангел у білому,
Він слухав людські серця,
Щоби з ритму життя не збились,
Добирав ліки й слівця…
А сьогодні — місію, Богом дану,
У велелюддя поніс,
Слухає тривожне серце Майдану,
Що не здатне на компроміс.
Він готовий і владців полікувати
Від сердечної сліпоти,
Дати нашатир на віхтику вати,
Щоб могли до тями прийти.
Щоб почули чіткі народні ухвали:
Прагнення чесності, змін і свобод, –
Бо не вони цей народ обирали,
А їх обирав народ.
… Він завжди був готовий допомогти кожному, надати консультацію, порадити і підтримати. Він умів слухати серця — не лише завдяки фаху, а й завдяки своїй невичерпній любові до людей… Мабуть, тому дуже любив афористичну відповідь на запитання про те, як вимірюється зріст кожної людини: «Від маківки до… неба».
Воістину: «Його ДУША... сягала НЕБА»… Хай Господь упокоїть її там, де праведні спочивають… А з нами залишаться його життєствердна енергія, невсипуще прагнення пізнання світу, людей і слова… Висловлюємо співчуття родині покійного і сумуємо разом з нею.
Друзі.