Так аргументував свою відмову від першої групи інвалідності, щоб продовжувати працювати з дітьми, Віктор Олександрович Зінчук...
Так аргументував свою відмову від першої групи інвалідності, щоб продовжувати працювати з дітьми, керівник радіогуртка Луцького центру науково-технічної творчості школярів Віктор Олександрович Зінчук, який переніс ампутацію нижніх кінцівок, але не впав духом...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
У ЛІКАРНІ БУВ У РОЛІ ПСИХОТЕРАПЕВТА — З ним легко. Навіть тоді, коли Віктору хірург сказав, що доведеться і другу ногу ампутувати вище коліна, він не стогнав, не нарікав на життя, а зберігав оптимізм. Запевняв, що все одно буде ходити, і слова дотримав, — хвалила Віктора Олександровича його дружина, з якою спільно ділять радощі й біди ось уже 30 років. Чоловік пережив до десятка операцій, але захворювання судин нижніх кінцівок прогресувало. Розвивалася гангрена, й довелося змиритися з тим, що втрата ніг є платою за право жити. — Я добре розумів стан сусідів по палаті, які після подібної операції були у відчаї. Судинний хірург Володимир Литвинюк навіть просив мене поговорити з деякими пацієнтами, якось підбадьорити їх. І я розказував, як після першої ампутації, навіть не дочекавшись протезування, вибрався до лісу по гриби. На милицях, з рюкзаком. Їхав маршруткою. До знайомих місць дістався попутною підводою. А назад стрибав на одній нозі пішки, навантажений грибами «по зав’язку». І добрався, хоч і з останніх сил, — згадує, як був у лікарні в ролі психотерапевта, Віктор Олександрович. Лікарі стверджують, що захворювання судин, через які доводиться ампутовувати кінцівки, частіше розвиваються у тих, хто палить. Наш співрозмовник чесно визнає: мав такий гріх, хоча затятим курцем ніколи не був. Нині ж пропагує відмову від паління серед колег, пропонує їм «антитютюновий диск». Каже, спрацьовує. — Можливо, ускладнення з судинами у мене виникло і через травми ніг, адже колись давно я потрапив у важку аварію. А, може, втратив час, не звернувся на ранній стадії захворювання до кваліфікованого спеціаліста. Як би там не було, а довелося прийняти присуд лікарів. Торік у кінці травня мені ампутували і праву ногу. А вже 25 вересня я одягнув протези. Поставив за мету не просто ходити, а ходити на роботу, якій віддав уже 25 років і без якої не уявляю життя, — відчувається, що каже чоловік це не заради красного слівця.
ЗАНЯТТЯ ПІД АКОМПАНЕМЕНТ ПТАШИНОГО ХОРУ Бог не подарував їм з дружиною щастя мати власних дітей, але дав змогу працювати з юними розумниками і розумницями. Людмила Василівна нині спілкується з ними в Малій академії наук, а Віктор Олександрович, як і раніше, передає хлопчакам свою любов до радіо. Переконує, що інтернет ніколи повністю не замінить можливості радіозв’язку, гордиться своїми вихованцями, які захопилися цією справою на все життя. Один із них — Андрій Татюк, працівник правоохоронних органів, понад двадцять років не пориває зв’язків із Центром науково–технічної творчості школярів. — Щоб зацікавити учнів, запрошую до співпраці відомих людей, наприклад, знаменитого футболіста, а нині тренера Сергія Реброва, ветеранів війни — радистів найвищого класу, — ділиться педагогічними секретами керівник гуртка. Зізнається, що не випадково поселив у кабінеті, наповненому «залізяччям», птахів і риб. Забігає малеча подивитися на живий куточок, а при цьому зверне увагу й на технічне обладнання, на карту, «всіяну» прапорцями, що засвідчують широку географію радіоспілкування його вихованців. — Радіо — то моя перша любов. «Захворів» ним ще під час служби в армії. Згодом була радіошкола ДТСААФ, де готував команди до змагань, які одержували добрі результати. Але не менш люблю й природу. Колись на громадських засадах брав участь в рейдах рибінспекції, ловив браконьєрів. А тепер захопився акваріумними рибками, птахами, — показує своє «підсобне господарство» Віктор Олександрович, доглядати яке приходить і у вихідні. На підвіконні кабінету — з десяток кліток, у яких живуть не екзотичні папуги, а щиглики, коноплянки й інше місцеве птаство. На полицях — власноруч сконструйовані акваріуми з оригінальною підсвіткою, де комфортно почуваються різнокольорові рибки. А у фойє центру його відвідувачі мають змогу знайомитися з міні-«фермою» із розведення черепах. — Приносять діти з дому, коли набридає дбати про живу іграшку. Не викидати ж цих черепах. От і набралося їх у нас майже три десятки. Доглядаємо за черепахами разом із колегою Ігорем Янішевським, він тепер більше, аніж я, опікується ними. А обладнали ми цю «водойму» понад 20 років тому, — пояснює наш співбесідник, якого в колективі не випадково називають майстром на всі руки. Демонстрував прилади, виготовлені гуртківцями. Ось компактний і зручний нітратомір: встромляєш голки–щупи в овоч — і на екрані висвітлюється інформація, чи є він безпечним для вживання. Ось універсальний електронний годинник, який має багато різних функцій. Віктор Олександрович обмовився, що засиджується на роботі до пізнього вечора. Конструювати, паяти, створювати власні маленькі винаходи разом із дітьми ніколи не втомлюється. Радіогурток діє в кабінеті на третьому поверсі. Віктор Олександрович за день піднімається сходами не один раз. І на роботу ходить пішки. Тож із вдячністю говорив про спеціалістів Ковельського протезного цеху Василя Остапчука та Олександра Романчука, які повернули йому можливість ходити. Про те, скільки задля цього знадобилося сил, наполегливості, терпіння, волі, — Віктор Зінчук скромно замовчує. Головне, що залишився при ділі, не почувається інвалідом, живе цікаво, повнокровно.
На фото: І в час інтернету Віктор Зінчук зумів прищепити своїм вихованцям любов до радіо.
