Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу редактор відділу соціального захисту Євгенія СОМОВА...
Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу редактор відділу соціального захисту Євгенія СОМОВА
… НАХАБНІСТЮ І БЕЗКАРНІСТЮ ТЕЛЕФОННИХ АФЕРИСТІВ Серед ночі підняв дзвінок. Спотикаючись спросоння об меблі, беру телефонну трубку: «Алло!». Озивається чоловічий голос: «Мамо, я в міліції…». Якусь хвильку ошелешено мовчу. Сонний мозок не здатний швидко «переварити» інформацію. Але починаю аналізувати: голос не сина і, судячи з усього, змінений, бо ж звучить приглушено, наче людина прикриває рот долонею. Отже, мене хочуть «розвести» на гроші? Про подібні дзвінки телефонних аферистів чула не раз від жертв, котрі потрапляли на їхній гачок. Тож кричу в телефонну трубку: «Зараз ти таки справді потрапиш у міліцію. У мене телефон із визначником номерів…». Не встигаю закінчити фразу, як трубку кладуть. «Ну й нерозумна, — картаю себе. — Замість того, аби затягнути розмову та зателефонувати в міліцію, бовкнула перше-ліпше, що спало на думку, і налякала самозваного «синочка». Звісно, вдень я б повелася по–іншому. А тут — ніч, розгубленість і заторможеність після сну. Очевидно, саме на це й розраховують шахраї, котрі вимагають у довірливих волинян гроші, розповідаючи байки, начебто хтось із їхніх рідних має проблеми і, аби вирішити їх, потрібні гроші. Мовляв, близька людина скоїла аварію або якесь інше правопорушення, а щоб не відкривали справу, слід передати через кур’єра чи переказати гроші на рахунок «доброзичливця». Суми називають різні — від 5 до 10 тисяч гривень і більше. Правоохоронці кажуть, що таким чином нерідко заробляють люди, які перебувають у місцях позбавлення волі, та їм подібні аферисти. А таких у нинішні нестабільні часи розвелося немало. Нещодавно, скажімо, навіть церква змушена була звертатися до лучан, аби не давали гроші лжесвященикам, які ходять по хатах і збирають кошти на будівництво храму нібито з благословення владики Михаїла. А в Нововолинську телефонні аферисти, представляючись працівниками банку, повідомляли потенційним жертвам, що з карткою клієнта не все гаразд, і просили назвати номер, щоб розібратися, у чому річ. Через деякий час приходила есемеска, що з рахунка зняті гроші. «Заробляють» дурисвіти, й продаючи товари через інтернет, а коли отримують кошти, зникають разом із ними. Винахідливості сучасних комбінаторів можна лише дивуватися. Вони щоразу придумують нові схеми та історії, щоб виманити гроші в довірливих людей. Розкрити такі злочини нелегко, бо шахраї постійно змінюють номери мобільних, знищують свої сторінки у мережі інтернет та користуються багатьма платіжними картками. Ускладнюється розслідування ще й через те, що працюють вони не лише на Волині. Тож нам залишається тільки одне: бути пильними й обачними, не вірити сумнівним пропозиціям і ретельно перевіряти почуту інформацію перед тим, як вручити чи переказати кошти невідомим людям.
… БЮРОКРАТИЧНИМИ ПЕРЕПОНАМИ ДЛЯ МАТЕРІВ-ГЕРОЇНЬ Мені не раз доводилося бувати в багатодітних сім’ях — хороших родинах, де діти чемні й працьовиті, а батьки відповідально ставляться до їхнього виховання. І щоразу захоплююся героїзмом матерів. Адже, погодьтеся, не кожна з нас у нинішні нестабільні часи зважиться народити четверо–п’ятеро діток. У більшості — одне–двоє. Тим часом для збереження нації необхідно, щоб кожна українка народила хоча б трьох. На щастя, ще не перевелися жінки, здатні на материнський подвиг. Втім, героїнями вони себе не вважають. Але для мене, мами однієї дитини, вони такими є. Їх не лякають труднощі, пов’язані з вихованням, безробіття, зниження рівня життя, соціальна нестабільність. Народжуючи дітей, вони надіються не на державу, а на себе. «Дає Бог дитину, дасть і частину на неї», — така їхня філософія. У цивілізованому суспільстві до таких родин особлива увага. Там їх усіляко підтримують. Останнім часом і в нас начебто повернулися до них обличчям. Держава відзначає жінок, які народили і виховали до восьмирічного віку п’ятеро і більше дітей, орденом «Мати–героїня». Ця нагорода — моральна компенсація, бо все, що вона дає, — право виходу на пенсію у 50 років, доплату до неї та одноразову допомогу в розмірі 10 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб. Але і її отримати непросто. Щоб набути статусу матері–героїні, потрібно зібрати купу документів. Цей процес перетворюється на ходіння по муках і затягується на роки. Складність і бюрократизм в оформленні документів, нечіткість, а то й абсурдність вимог чи не найбільше обурюють жінок. Адже у районних чиновників свої забаганки, а в обласних і столичних — свої. Те, що одному добре, іншому — погано. Тож нерідко документи повертають, бо якийсь із поданих не сподобався комусь із них. Подібне трапилось і з документами багатодітної мами із села Костюхнівка Маневицького району, якій повертали їх аж тричі впродовж року. «Вимагають вказати не тільки заслуги матері, а й дітей, — обурювався в редакційному кабінеті її чоловік Євген Леончук. — У мене їх п’ятеро. І в жодного нема судимості, проблем із міліцією. Які ще заслуги потрібні?». У моїй журналістській практиці зустрічалися й інші приклади бюрократизму, пов’язаного із наданням статусу матері–героїні. Редакційна пошта приносила скарги жінок, яким відмовляли через те, що хтось із дітей у дорослому віці скоїв злочин. Хоча, як на мене, мати повинна нести відповідальність лише за вчинки неповнолітніх дітей, а не дорослих, які живуть далеко. Ще гірший варіант, коли матерів позбавляли звання. Для них негідний вчинок дитини — уже ганьба. А тут ще й звання «Мати–героїня» забирають!
… СЛІПОЮ ВІРОЮ У ЦІЛИТЕЛІВ Зателефонувала наша читачка з Луцька. І без будь–яких передмов почала звинувачувати газету: чому рекламує «усіляких цілителів, ворожок і їм подібних». Мовляв, вона повірила, пішла до одного з них, який обіцяв позбавити від усіх хвороб, заплатила гроші. Але тиск як «скакав», так і «скаче», серце і суглоби болять… Поцікавилася, чи звернула увагу, що публікація була зі спеціальними позначками — зірочками, а це означає: матеріал рекламний. Виявляється, помітила. Отож, редакція не несе відповідальності за нього. І звинувачення це безпідставне. Як то кажуть, бачили очі, що купували… Розумію, що біль і страждання змушують хапатися за будь–яку соломинку надії. Хвора людина здатна повірити всьому. Отож, візит до Луцька чергових цілителів, знахарів не залишається без уваги. Вони ж обіцяють вилікувати від гастриту, остеохондрозу, болю у суглобах, ожиріння, гіпертонії. Навіть висококваліфіковані спеціалісти–медики ніколи не кажуть людині, що, наприклад, вилікують від гіпертонії. Це неможливо. А «народні» лікарі гарантують! Для себе я виділила три категорії людей, які звертаються за допомогою до цілителів. Ті, хто не має грошей, щоб заплатити за ліки і кваліфіковану медичну допомогу, котрі не довіряють офіційній медицині, та ті, хто страждає від недуг, які ними не назвеш, —нерозділеного кохання, зурочення, порчі… Не маю наміру критикувати нетрадиційну медицину в її різноманітних проявах. Адже в медичній літературі описано чимало чудодійних випадків, коли знахарі справді зцілювали людей, яким лікарі виносили вердикт «безнадійні». Серед них таки є справжні таланти, люди з феноменальними здібностями, які не спроможна пояснити наука. Ті ж самородки–костоправи, бабки–шептухи, знахарі, котрі розуміються на цілющій силі трав. Зрештою, є й екстрасенси, які творять дива. На жаль, таких не багато. У моїй практиці чомусь зустрічалися звичайні заробітчани. Пригадую масові виступи заїжджих екстрасенсів, цілителів у Луцьку, на яких доводилося не раз бувати. Вони були видовищними. Треба віддати належне заїжджим гастролерам — таки вміли заволодіти увагою публіки. Людей підкуповувало й те, що сеанси були безплатними. Але праця виступаючих не залишалася без винагороди. Спритні хлопці-помічники збирали гроші, продаючи амулети, іконки, фотографії, запрошуючи людей на індивідуальний прийом. Тож у мене створювалося враження, що заробляють на хворих не стільки цілителі, скільки оці меткі хлопці. Після тих масових сеансів багато хто потрапляв до лікарень. Лікарі розповідали, що до них приходили люди із запущеними серцевими недугами, котрі лікувалися у бабок. Онкологи мають зуб на тих цілителів і просять хворих спершу звертатися за допомогою до офіційної медицини. На жаль, вона не завжди може допомогти їм. І це треба визнати. Але в кожного з нас є право вибору і здоровий глузд. Якщо вам допомагає молитва, прочитана над вашою головою, чи заговір шептухи — лікуйтеся і будьте здорові, але не потрапляйте на гачок хитрунів, які намагаються заробити на вашому довір’ї.
