Ось уже третій тиждень триває експедиція по річці Стир. Очолює її викладач колегіуму з міста Володимирець Рівненської області Олександр Москалець. Пан Олександр вже десять літ досліджує водні артерії поліського регіону. На плоті, що долає кілометр за кілометром, ще два річкові “зубри”. Це заступник директора Інституту екології Національного екологічного центру України Роман Хімко, а також кандидат біологічних наук, викладач Київського педагогічного університету імені Драгоманова Віталій Надворний. Серед учасників експедиції є й студенти (вже діти цих “зубрів”), які починають лише рахунок кілометрів, пройдених на веслах.
Ось уже третій тиждень триває експедиція по річці Стир. Очолює її викладач колегіуму з міста Володимирець Рівненської області Олександр Москалець. Пан Олександр вже десять літ досліджує водні артерії поліського регіону. На плоті, що долає кілометр за кілометром, ще два річкові “зубри”. Це заступник директора Інституту екології Національного екологічного центру України Роман Хімко, а також кандидат біологічних наук, викладач Київського педагогічного університету імені Драгоманова Віталій Надворний. Серед учасників експедиції є й студенти (вже діти цих “зубрів”), які починають лише рахунок кілометрів, пройдених на веслах. На минулому тижні, в ніч з середи на четвер, експедиція увійшла до Луцька і розбила палатки на березі Стиру, що прилягає до вулиць Старого міста. Короткий перепочинок, зустріч із спеціалістами управління екобезпеки, і знову в дорогу. Адже подолали лише половину шляху. Перед тим, як експедиція відчалила від берега, я розмовляла з тими самими “зубрами”, які досліджували вже не одну річку. Хотілось дізнатись, як, на їх думку, почуває себе Стир — одна з найбільших водних артерій Волині? Як відомо, Стир бере початок на Львівщині — біля села Пониква. Але струмочки, які і формують джерело, які то пропадають під землею, то знову з’являються (з них, власне, і починається Стир), ще вище — біля хуторів Видра, Горани. Звідси, де ще й пліт був не потрібний, почала свій шлях експедиція. — Ми бачили річку в тих місцях, де вона спрямлена, і там, де вона мандрує сама. Тобто тече так, як визначено десь там, “наверху”, — розповідає ініціатор експедиції, автор проекту Олександр Москалець. — Наша експедиція комплексна. Це дає можливість побачити річку в різних ракурсах — науковому, соціологічному, екологічному. Біолог стає на якийсь час етнографом, фольклорист — біологом, журналіст— хронікером нашої мандрівки. Є загальна концепція дослідження. А хтось веде “дрібніші” теми. Наприклад, вивчає човна — який він в різних регіонах: яка його конструкція, як ця конструкція видозмінюється? Ще хтось спостерігає за інженерними спорудженнями — мостами, кладками, “тарзанками”, з допомогою яких людина пробує літати над річкою... І самі учасники експедиції літали на цих “тарзанках”. І це буде відображено у фільмі, оператор і режисер якого лучанин Валентин Люпа. А ще підсумком досліджень експедиції має стати альманах, де буде і погляд науковців на річку, і белетристика, і фотознімки та малюнки. До речі, дізнавшись, що в експедиції чимало представників із столиці, я подумала, що і фінансуються дослідження з Києва. А тим часом дізналась, що цей проект, який без перебільшення можна віднести до проектів державної ваги, реалізують ентузіасти без будь-якої державної підтримки. Все — за власний кошт. На п’ятому кілометрі від витоків Стир має бражний запах. Це наслідок того, що тут знаходиться Суходільський спиртозавод. Ще далі — запах тваринницької ферми... Все це — віддзеркалення того, як людська діяльність впливає на стан річки. — Але вже десь через 25 кілометрів, — ділиться враженнями заступник директора Інституту екології Роман Хімко, — річка самоочищається. Там дуже багато очерету, іншої рослинності, пройшовши через яку, Стир стає здоровий. В одному місці береги річки поросли болотним аїром. І в жарку погоду повітря буквально напоєне запахом цього татар-зілля — немовби потрапив у сільську хату, прибрану на зелені свята. На території Бродівського району Львівської області річка довго йде в каналі. Люди розповідають, що канал цей обмілів. І нема вже тут ям семиметрової глибини — вони згладились. Півметра, метр — така середня глибина. Згодом з маленької річечки (це все ще на Бродівщині) Стир стає великою річкою. Він приймає десятки дрібних приток. Але ці притоки не приносять в сумі стільки води, як Стир вже має. Очевидно, живлять річку джерела. Ми робили розрахунки, то по стоку Стир тут збільшується десь в п’ять разів. Читачів “Волині”, звичайно, цікавить, яким побачили Стир учасники експедиції на території нашої області. — Львівщина передає Волині порівняно чисту річку, — говорить Роман Хімко. — А ось уже в Берестечку річка дуже замулена і повністю вкрита рослинністю. І глибина її до метра, подекуди понад метр. Лише на другому кілометрі після Берестечка Стир самоочищається. І так відповідно біля кожного населеного пункту: в селі вода бруднішає, потім, “втікаючи” від нього, стає чистішою. Але є населені пункти, після яких річка уже не може очиститись. Це вже ті, що нижче Хрінниківського водосховища. У верхів’ї цієї гідроспоруди вміст кисню у воді доходить до нуля. На дні все гниє, кисень згорає. І ввечері можна почути, як спливає риба і плямкає, вдихаючи повітря. У тому ж верхів’ї водосховища біля села Перемиль дуже багато браконьєрів. На річці — 40-50-метрові сітки. А ще ми бачили, мандруючи по Стиру, як тут полюють на бобрів. Одного бобра ми визволили з металевої петлі. Це вже було неподалік від Луцька. Правда, дехто з людей дивно, по-дилетантськи розмірковує: мовляв, розвелося багато бобрів, які, риючи нори, викидають грунт у воду. Від цього і забруднення. Ще хтось звинувачує навіть ластівок в тому, що Стир брудний (вони в схилах берегів роблять нори-гнізда і замулюють річку). Хоч це, звичайно, абсурд. Кандидат біологічних наук Віталій Надворний обстежив уже 37 річок України. Понад десять тисяч кілометрів пройшов на веслах. Тобто він має з чим порівнювати Стир. Яка ж наша річка? — Якщо порівнювати Стир з іншими річками західного регіону, — говорить він, — то загалом він почувається задовільно. Це завдяки тому, що вздовж русла немає потужних заводів, нема страшних джерел забруднення. І за п’ятибальною системою Стир , на мою думку, заслуговує на чотири з мінусом. Очерет, осока, рогіз — ця рослинність, якої тут багато, сприяє очищенню води. Ось я недавно обстежував річку Стугну на Київщині. Можна сказати, що вона вже стогне: у Василькові дев’ять заводів скидають свої нечистоти — річка чорна, смердюча. Ще багатий тваринний світ. Особливо на Хрінниківському водосховищі. Є тут чайки, крячки, сірі чаплі. Але і браконьєрів багато. Судячи по норах, вздовж Стиру величезна кількість ондатри, бобрів. Але лише 15 відсотків цих нір — такі, де справді живуть тваринки. Решту вже вполювали браконьєри. Якщо загальну картину малювати, то неприємне враження від лук — 60, а то й 80 відсотків їх поросло бур’яном — непрохідними будяками. Не буде з часом де і худобу випасати. Не кажу, що не буде краси — вона вже пропала. Пливе по річці пліт, над яким розвівається національний прапор України. Він, звичайно, привертає увагу людей. Учасники експедиції відзначають їх особливе ставлення до себе. І це “особливе ставлення” не лише в привітних посмішках, а й у тому, що і на Львівщині, і на Волині знаходились в потрібну хвилину помічники. — Наприклад, в одному з волинських сіл, — розповідає керівник експедиції Олександр Москалець, — ми не могли пройти моста. Ширина нашого плоту чотири метри, довжина — п’ять. Він ніяк не “вписувався” — не вистачало буквально 20 сантиметрів. Півтори години ми долали шість метрів — така довжина моста. І допомогли нам двоє рибалок: один борт плоту ми підняли, другий потопили — таким чином і пройшли. Коли ми їм дякували, то почули: “А як же — ми ж українці, то повинні один одному допомагати”. В особі цих рибалок ми побачили патріотів річки. Їм не байдуже, якою вона є сьогодні, якою буде завтра. Катерина ЗУБЧУК.
