Чорне кошеня в плетеному кошику, який тримало двоє діток – хлопчик та дівчинка, перелякано роззиралося довкола. Вони разом із мамою зайшли в переповнену сільську маршрутку на виїзді з Луцька...
Чорне кошеня в плетеному кошику, який тримало двоє діток – хлопчик та дівчинка, перелякано роззиралося довкола. Вони разом із мамою зайшли в переповнену сільську маршрутку на виїзді з Луцька...
Кость ГАРБАРЧУК, редактор відділу інформації, діяльності влади та місцевого самоврядування газети «Волинь-нова»
Вже за кілька хвилин усі пасажири знали, що котика звати Том, хлопчика – Іван і йому сім років, а його сестричці Богдані тільки п’ять і вона без’язика, бо не вимовляє звук «р». Але дівчинка спростувала ці слова говіркого та комунікабельного братика і показала свого язика не лише йому, а й усім, хто сумнівався. У розпеченому червневим сонцем автобусі стало веселіше. Їдуть вони до бабусі Зіни, бо вже розпочалися шкільні канікули, продовжував Іванко, зрозумівши, що його у маршрутці уважно слухають, і ніяк не реагуючи на прохання мами замовкнути. У селі він буде пасти козу Матильду і рвати траву для кроликів. Зі старшими хлопцями ходитиме купатися на Стохід, адже ще минулого літа навчився плавати по-собачому і пірнати навіть з головою. А от на пасіку до діда Семена не піде, бо бджоли кусають неслухняних діток. Тоді треба голкою вийняти жало і змастити те місце кислим молоком... – На Сході України, в Донецькій та Луганській областях, терористи з артилерії та залпових ракетних комплексів обстріляли позиції українських військ, – водій маршрутного автобуса увімкнув черговий випуск новин і збільшив гучність радіоприймача. – А коли закінчиться війна? – відразу перервав свої літні мрії хлопчина і подивився на втомлену маму, яка тільки махнула рукою. Очевидно, малий уже замучив її тим зовсім не дитячим запитанням. Думаю, відповідь на нього хотіли б знати не тільки пасажири тієї любешівської маршрутки, в якій після цих слів запанувала така тиша, що, здавалося, стане чутно, як у переляканого чорного Тома б’ється його котяче серце, а й усі українці. – А тато мені по телефону казав: коли доспіють яблука і бджоли меду назбирають у вулики. Тоді він повернеться з війни, ми візьмемо кошика, підемо в церкву, а потім поїдемо на Чорне море!.. – радісно на весь автобус поділився сподіваннями Іванко. Його мама враз закрилася рукою і крадькома, щоб не побачили, витерла сльози. Слухаючи цього маленького волинянина, подумав: скільки дітей в Україні, які так рано дорослішають, мріють про той день, коли закінчиться війна? А скільки хлопчиків і дівчаток вже не дочекаються своїх татів, із якими хотіли піти до церкви святити яблука? Їхні батьки загинули за наші з вами мрії та мрії наших дітей – пам’ятаймо про це! А війна обов’язково закінчиться, і маленький Іванко з сестричкою Богданою, яка навчиться вимовляти тверде «р», мамою й татом-захисником поїдуть на море і візьмуть із собою чорного кота Тома.
