Цього разу до поїздки в дивовижну сільську садибу спонукав дзвінок нашої багатолітньої читачки, інваліда І групи із селища Жовтневе Тетяни Мазурок...
Цього разу до поїздки в дивовижну сільську садибу спонукав дзвінок нашої багатолітньої читачки, інваліда І групи із селища Жовтневе Тетяни Мазурок. — Ви мусите потрапити туди, щоб помилуватися раєм, який створили Світлана Дроздова з дочкою! Переживаєш справжнє очищення і насичення душі прекрасним, яке допомагає жити…
Алла ЛІСОВА
Слова Тані, яка вже не один рік через складну хворобу позбавлена можливості сама пересуватися і бачити сонце, сприймаю як наказ і вирушаю у Павлівку, яку на початку ХІХ століття облюбував граф Чацький. Місцевість багата рибними озерами, цілющими джерелами, різноманітною рослинністю і тією своєрідною аурою, яку словами не передати. Навіть якби ви потрапили у це село вперше, то, виїхавши на потрібну вуличку, обійстя Дроздових знайшли б безпомилково. Воно потопає у квітах, екзотичних кущах і деревах, у композиційну структуру доречно вписалися старовинні речі побутового вжитку — посуд, взуття тощо, які можна знайти на… смітнику! При вході нас зустрічає господиня і, вловивши захоплений погляд на найближчому екзоті, відразу пояснює: — Це софора японська, яку знайомі привезли з Польщі десять років тому. Плоди у формі червоних шишечок, кислі на смак. Хоч не використовуємо їх самі, але ви тільки погляньте, скільки біля них бджіл! Ці Божі комашки активно беруть із софори нектар, отже, без сумніву, вона лікувальна. А це — верес декоративний, який потрапив до нас із Голландії. Підходимо ближче і слухаємо живу музику — концерт справжнього бджолиного оркестру. Розкішна насолода для душі! Пригадую, як десять років тому, після знайомства з пані Світланою на ринку в шахтарському місті, вперше побувала на цьому обійсті. Тоді тут панувала справжня неосвоєна цілина. Болотисту місцевість бралися піднімати з нуля. Єдиний плюс — легко було робити ставок, який і нині найбільше приваблює і господарів, і гостей. Частину території довелося осушувати, щоб зайва волога не заважала рости деяким рослинам. Тоді Дроздови більше робили ставку на полуницю, хоча і квіти вже вирощували. Сьогодні садиба в них просто потопає. Медунка переливається усіма барвами веселки. На оригінальних клумбах побачите неповторні лілії, розкішну астильбу, величний дельфініум, незвичайної краси квітку еремурусу. Ніжиться на сонці справжня красуня — будлея Давида. По сусідству — декоративний полин. За кілька кроків — американська сосна. Знайомі дивуються, як пані Світлана запам’ятовує назви квітів, особливо іноземною мовою. У цьому їй допомагають спеціальні журнали, а також сторінка «Квіткова підкова» з нашої газети. Але чи не найбільше в саду різноманітних троянд. — Застосовуємо два способи їх розведення: кореневласний і щепленням. Перший — кращий, якісніший. Черенковані рік перебувають під банкою, а тоді вже ростуть по–дорослому. На зиму пригортаємо кущі торф’яною землею, — розповідає під час своєрідної екскурсії господиня. — Найбільше мені подобається ось ця — жовтувата з рожевими краями — Глорія дей, що в перекладі значить «моліть Бога». Її ми взяли у Санкт–Петербурзі, де працювали на висадженні квітів. До речі, під час війни цю троянду, яка з’явилася в 1936 році, переховували, щоб зберігся сорт… Жінка годинами може розповідати про кожну квітку, кожен кущик. Хоч зараз це — прерогатива дочки Ані. Вона, повертаючись із Польщі, де працює, завжди привозить якусь рослину. Інколи нема певності, що пошкоджене під час подорожі приживеться. Але в дівчини неабиякий талант виходжувати рослини, як немовлят, — і вони віддячують господарям своєю неймовірною красою. Пані Світлана більше уваги приділяє нині ягідним кущам. Упродовж останніх років на семи сотках вирощують малину та смородину, які дають добрі врожаї, а отже — і непоганий прибуток. Бувало, що з двох соток їх збирали по сто і більше літрів. Цю пахучу і корисну ягоду охоче купували в них табір «Барвінок» і профілакторій «Шахтар» як доповнення в меню для відпочивальників. Їхнє затишне обійстя не має паркана. Це так задумано, каже господиня. А навіщо він? Коли все відкрито, то краще милуватися природним Божим даром. На щастя, ніхто не сміє цієї краси нищити. Бо усім, кому потрібен гарний букет, Дроздови квітів не шкодують. Буває, що й незнайомі просять продати ту чи іншу рослину. Чимало людей, особливо міських, до них приїжджає після робочого дня або на вихідні, щоб відпочити: порибалити біля ставка і відразу юшку зварити, підсмажити шашлики, насолодитися неперевершеним ароматом квітів, послухати мелодійне щебетання птахів. Тут вам — і аромо-, і музико-, і в цілому психотерапія, за якою інколи їдуть у далекі санаторії. А для повного розслаблення — фантастичної зовнішності кіт Томік. Тож у Дроздових знайдете те, від чого отримує задоволення кожен, хто здатен оцінити своє, непідробне й красиве. Пригадала, з яким натхненням Таня Мазурок розповідала про візит у Павлівку, і збагнула, що вміти сприйняти повноту краси в її стані — теж талант… Правда, їй у цьому допомагає пані Світлана, яка переконана, що її дорога гостя на дотик усе відчуває. А додому «на поверх» жінка неодмінно повертається з величезним букетом запашних троянд. Говорили у Дроздових і про те, чом би їм не зробити такий собі осередок зеленого туризму в Павлівці. Проте жінка каже, що це для неї більше хобі і займається вирощуванням зелених насаджень не для прибутку, а для власного задоволення. До речі, і пані Світлану, і її дочку запрошують у різні курортно–відпочивальні місця для озеленення та впорядкування садиб, або, як ще називають, ландшафтного дизайну. Іноді пристають на таку пропозицію, щоб заробити грошей. Але більше часу змушені проводити вдома, адже догляду потребує 90–річна бабуся Дарія Микитівна. Однак, не менше клопотів і біля свого зеленого господарства, де теж треба постійно трудитися. А ще — завершити облаштування будинку. До слова, в ці дні пані Світлана його штукатурила зовні. Каже, що в пригоді стали колишні навички будівельника. Воно й помітно. Бо й у вітальні нестандартної сільської хати тішить зір власноруч спланований і оздоблений камін, на стінах — кашпо у формі капелюхів і цікаво викладена плитка на підлозі. Доповнює інтер’єр класичний розмарин. У цій садибі — все незвичне і надзвичайно цікаве. І захоплення у її господині теж: не кожен назве улюбленим заняттям збирати декоративне каміння на узліссях. Треба це вміти, знати й хотіти. Коли вже прощалися і вкотре висловлювали замилування побаченим, пані Світлана мовила: — Така краса — не наша заслуга. Бог дає це золото, по якому ми топчемося ногами, але часто не бачимо його.
На фото: Світлана Дроздова біля свого квіткового царства у селі Павлівка Іваничівського району. Фото Алли ЛІСОВОЇ.
