«ДОРОГИЙ ВОЇНЕ, НЕХАЙ ЦЕЙ ТРАВ’ЯНИЙ ЧАЙ ДОДАСТЬ ТОБІ СИЛИ…»

Такими словами розпочинали листи бійцям у зону АТО студентки Луцького медколеджу... Вкладали їх у пакунки із загальнозміцнюючими та лікувальними фітозборами, ранозагоювальними мазями, які самі й готували під керівництвом викладача фармакогнозії Лариси Радько

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ГЕНИ ПРАБАБУСІ ФЕДОРИ
— Ларисо Василівно, приймайте «домашнє завдання»: тут м’ята, звіробій, материнка, липовий цвіт…
У невеликому кабінетику цілорічно живе духмяний запах лісу, лугу. Під час канікул, вихідних студенти збирають трави вдома, сушать, щоб принести їх у коледж, де разом формують фітозбори. Але найбільше майбутнім фармацевтам подобаються невеликі фітоекспедиції, які влаштовує викладач Лариса Василівна Радько.
— Вона про кожну рослинку може стільки цікавого розказати! Іноді треба добре ноги натомити, щоб знайти потрібну траву. Уже знаємо, що, коли і як заготовляти, — хваляться дівчата, навіть ті, які виросли «на асфальті».
Сама ж Лариса Василівна жартує, що інтерес до фітотерапії у неї в крові:
— Я ще в дитинстві зауважила, що біля нашої хати ростуть такі рослини, яких нема біля жодного будинку в селі. Родом я зі Світязя, дім наш, як згодом довідалася, був збудований на городі моєї прабабусі Федори, сільської травниці та повитухи. Старі люди згадували, що вона вміла багато хвороб лікувати, пологи в жінок приймала. Її могила на кладовищі в тому ряду, де спочивають найповажніші жителі Світязя. Як з віком стало важче ходити до лісу за зіллям, то прабабуся почала «переселяти» лікарські рослини на свій город, щоб мати усе під руками. Через два покоління дали про себе знати Федорині гени: я вибрала професію фармацевта, а сестра — акушер-гінеколога.
Шкодує, що безцінний досвід народних цілителів багато в чому втрачено. У радянські часи це вважали шарлатанством. Втім, їй пощастило: в училищі мала викладача–фронтовичку, яка зналася на травах.
— Восени тоді студентів возили копати буряки у колгоспах. Харчували абияк. І якось увесь курс «загримів» у лікарню через важку токсикоінфекцію. Окрім нашої групи. Ми пізніше обідали в їдальні, а рятувати нас викладач–куратор взялася відразу, як тільки почула, що інші студенти скаржаться на здоров’я. Змусила промити шлунки. Запарила два відра настою з трав і наказала пити. Фахівці санепідслужби, лікарі–інфекціоністи потім дивувалися, чому третина студентів не мала жодних симптомів отруєння, хоч теж споживала неякісну їжу. У силу народної медицини вони не могли повірити, — згадує пані Лариса уроки першої наставниці з фітотерапії.
Каже, що в аптеці їй було цікаво працювати до того часу, поки там виготовляли ліки. Коли ж фармацевти й провізори стали звичайними продавцями готових препаратів, Лариса Василівна занудьгувала. Тому з радістю прийняла пропозицію перейти на викладацьку роботу. На той час жінка уже «перелопатила» гори літератури про секрети траволікування, випробувала десятки різних рецептів, підкріплюючи теорію практикою, тож має чим поділитися зі своїми студентами.

ДОПОМАГАЮЧИ ІНШИМ, РЯТУЄШСЯ САМ
— Коли ми варили вдома мазь для бійців, які тримають оборону на Сході України, то треба було добре потрудитися. Допомагала моя однокурсниця Катя Сахарук. Інші дівчата подбали про сировину для олійних розчинів. Але найбільше натупалася біля тих десятилітрових каструль, звісно, мама, — визнає другокурсниця Тетяна Радько.
Ну, звісно ж, ким іще мала б стати донька Лариси Василівни? Дівчина каже, що, вибираючи майбутню професію, віддала перевагу фармації, хоч і комп’ютерні технології були їй дуже цікаві. Обидва старші брати — програмісти. Але переважило захоплення, прищеплене мамою.
— Танюша — помічниця в усьому. Коли півтора року тому ми залишилися без глави сім’ї, то я рятувалася від горя роботою. Йшла до волонтерів і запитувала, чим можу бути корисною. Мій чоловік мав діабет, який «з’їв» його серце буквально за кілька років. Готувала для нього всякі відвари й настої, але, видно, стільки йому Господь відміряв. Володя вже хворів, але багато робив для хлопців, які стояли на Майдані: і буржуйки виготовляли для них, і фінансову допомогу надавали. Коли чоловіка не стало, я зрозуміла, що людина, допомагаючи іншим, рятується сама, — поділилася вистражданим висновком Лариса Радько.
У Луцькому медколеджі всі — від директора Аліси Хмелькової до новачків–першокурсників — думали, що ж можна зробити для хлопців у зоні АТО. Взимку гуртом ліпили вареники й передавали їх, заливши смальцем, бійцям. На Великдень — фарбували крашанки і зносили пасочки. А ще — допомагали волонтерам із Самооборони формувати аптечки для воїнів, чергували у госпіталі…
На стіні у коридорі — стенд, присвячений пам’яті колишнього студента медколеджу Олександра Сивого, який пішов на Схід добровольцем і склав там голову. Були в АТО й інші випускники.
— За кожного боліло серце, — каже пані Лариса. — Торік подзвонив мені з Луганщини Сергій Бубало, який п’ять років тому закінчив коледж: «Усе нормально, не переживайте». Чую, покашлює, голос захриплий. Подумалося: йому б мого чаю протизастудного. А тут і від волонтерів надійшла така пропозиція. Так і взялися ми зі студентами за «виробництво» фітозборів.
Засіяли лікарськими рослинами город біля будинку відомої в Луцьку і в усій Україні родини Покальчуків. Це обійстя тепер стало територією креативного простору: тут працюють гуртки для дітей, збирається творча молодь.
— Кілька лопат зламали, поки скопали грядку. Але вже зібрали перший урожай лікарських трав. Тут Лариса Василівна тепер навіть заняття проводить, — розповідали студенти.
Нові плани пов’язують майбутні фармацевти з обіцяним новосіллям. У приміщенні колишньої обкомівської дачі, що на вулиці Дубнівській у Луцьку, будуть не тільки аудиторії й лабораторії. На просторому подвір’ї знайдеться місце для цілющого «ботанічного саду». А на горищі збираються сушити сировину.
«Віримо, що війна швидко закінчиться і ви прийдете до нас на чай у коледж», — пишуть дівчата бійцям, мріючи надалі готувати фітозбори тільки «у мирних цілях».

ПОРАДИ ЛАРИСИ РАДЬКО
Мазь, яка знадобиться кожному
Ранозагоювальні засоби потрібні не тільки бійцям. Під час різних робіт іноді не вдається уникнути травм, порізів, подряпин. Тому варто мати під руками олійний розчин ранозагоювальних трав: звіробою, календули, ехінацеї, деревію, сухоцвіту багнового, подорожника, коренів лопуха, калгану. Кожна з цих трав — цілюща. Олійний розчин готуємо з розрахунку 1:5. Кілограм подрібненої свіжозібраної сировини треба залити 5 л олії, настоювати у темному місці впродовж трьох тижнів.
Для зручнішого користування можна зробити мазь, додавши до олійних розчинів розтоплений свинячий внутрішній жир та бджолиний віск. Одержимо чудовий протизапальний, бактерицидний, знеболювальний засіб для лікування ран, гострих запалень шкіри, опіків. Мазь наносити на уражену поверхню, за необхідності — закривати пов’язкою. Клінічний ефект відчуєте уже через кілька годин.

Чай «Садовий аромат»
Навесні або на початку літа зберіть листя вишні, яблуні, груші, малини, смородини, ожини. Щоб зберігся аромат, зникла гіркота, піддайте сировину процесу ферментації. Найпростіший спосіб: покладіть листя на 5 — 6 годин у морозилку, потім приблизно на стільки ж часу — під прес. Далі — на годину в духовку, розігріту до 80 градусів. Досушуємо сировину в затінку. Доповнити ароматний букет допоможуть висушені меліса, м’ята, чебрець. Тут усе залежить від вашого смаку. Варіанти можуть бути різні. Такий чай тонізує організм, має загальнозміцнюючу дію, насичує вітамінами.

На фото: У пакети з травами студенти вкладали і свої листи бійцям.