ДО СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ЇХАЛИ З УСЬОГО РАЙОНУ

78 прожитих літ засріблили скроні Іліодору Никодимовичу Харкевичу (на фото), але не згасла з літами його пристрасть до королеви точних наук, про яку він і досі говорить із захопленням: «Математику теж потрібно «шурупати» з душею»

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

ДАВ КРИЛА ДВОМ ДОКТОРАМ НАУК
— Ціную життя, чого і всім бажаю. Я не пив, не курив, на чужих жінок не заглядався, ось і живу собі довго, — щирий сміх мружить очі одного з найшанованіших жителів Лобачівки, відомого далеко за межами Горохівського району освітянина–ветерана.
І вже серйозно додає:
— У ньому я зумів стати тим, ким мріяв бути зі шкільної парти, — математиком! 45 років навчав дітей науки, в якій, як і в житті, не можна нехтувати навіть найменшими похибками.
Завдяки знанням Іліодора Никодимовича та вмінню просто пояснити найскладніший матеріал багато його учнів вступили до престижних вишів України, у яких профілюючим предметом є математика, десятеро з них стали кандидатами, а Михайло і Микола Козловські — докторами математичних наук.
Знаний на Горохівщині математик, до якого донедавна з усього району з’їжджалися на додаткові заняття найздібніші діти, народився у селі Залісоче, що на Ківерцівщині. Чи були у сім’ї математики, щоб пристрасть до майбутньої професії передалася через гени? Ні, але впродовж чотирьох років навчання в польській школі уроки точних наук дуже подобалися мамі Євдокії, та тоді було не до навчання. Вийшовши заміж за бідака попри заборону батьків, мусила важко працювати.
Мама й тато втішалися тим, що добре вчилися у школі їхні два сини і що старший Іліодор без блатів і протекцій вступив на фізичний факультет Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. А ось йому така спеціальність була не зовсім до душі…

ЗАМІСТЬ ІТИ ДО ДІВЧАТ — НА СТАВОК Зі ЗБІРНИКОМ ЗАДАЧ
Думав перевестися на математичний, але спершу не вдалося. Та мрії таки судилося здійснитися, бо фізичний і математичний факультети згодом об’єднали.
— Сину, та ходи вже до дівчат, а то засидишся парубком біля книжок, — жартувала мама, коли студент приїжджав додому на вихідні чи канікули.
— А я, чемно послухавши її, ховав під сорочку збірник задач і йшов собі на ставок, — каже, пригадуючи юність а врешті і своє одруження теж із математичкою Ніною. З нею за направленням приїхав працювати в одне з найвіддаленіших від райцентру сіл — Горішнє. Враження від перших уроків і сьогодні описує із захопленням. Дарма, що часто доводилося йти до школи у гумових чоботях, що не було електрики, а старшокласниці воліли найперше позалицятися до молодого вчителя. Спілкування з дітьми стало сенсом життя, а колектив на одне з першовересневих свят уже готував букет як для майбутнього молодого директора.
Його любов до дітей, невтомність в освітянській праці не зосталися поза увагою керівників районного відділу освіти, талановитого педагога запросили перейти з невеликої Горішнянської школи у Лобачівську.

«НЕ БУЛО ТАКОГО УЧНЯ, ЯКИЙ БИ НЕ СЛУХАВ ТАТА»
В оселі Ніни Йосипівни та Іліодора Никодимовича Харкевичів дуже багато книг. Більшість із них — це різноманітні посібники, брошури, збірники, підручники з математики. Сім’я ревно стежила за всіма новинками у цій науці, щоб повсякчас іти на уроки не просто підготовленими до них, а володіти найсвіжішою інформацією для найдопитливіших школярів.
— У класах не було такого учня, який би не слухав тата. Навіть найскладніші теми він умів пояснювати доступно, поміж тим розповідав якісь цікаві життєві історії, смішинки, жартував і підхвалював навіть неохочих до точних наук дітей, — розповідала донька Іліодора Никодимовича Галина. Вимогливим був і до неї, і до сина Юрія, який обрав професійну дорогу батьків і вже нині він — кандидат математичних наук, професор, декан факультету інформаційних систем, фізики та математики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Галина — кандидат філологічних наук, доцент, працює викладачем кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин цього вишу. До рідного порога діти їдуть, як до життєдайного джерела, за мудрістю найрідніших людей.
Навіть із роками не згасла пристрасть Іліодора Никодимовича до королеви точних наук. Про неї каже: «Математику потрібно теж «шурупати» з душею». Він і досі виписує свій улюблений журнал «Квант», безліч різної літератури. Ще й після інсульту, який пережив 9 років тому, охоче давав уроки математики вдома.
— Ех, а так колись любив танцювати, — навіть про важку хворобу, яка змусила спиратися на палицю, говорить із вродженим почуттям гумору, доброзичливістю й життєлюбством, за які Вчителя люблять і поважають сотні вдячних учнів, колеги–освітяни та всі мешканці Лобачівки.