«У МЕДИЧНОМУ ЦЕНТРІ ВАЛІХНОВСЬКИХ МЕНІ ПОВЕРНУЛИ НАДІЮ»

З цими словами прийшла до редакції, як тільки змогла говорити, Вікторія Зінкевич, дівчина-сирота, уродженка села Хорлупи Ківерцівського району, про яку ми розповідали в публікації «Збирала гроші на операцію, а їх украли…». Цю статтю прочитав знаменитий столичний пластичний хірург Ростислав Валіхновський, перебуваючи в нас у гостях, — і пообіцяв безкоштовно прооперувати Вікторію. Свого слова шанований земляк дотримав

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Велетенська гемангіома на щоці юної дівчини не тільки псувала її вроду, вона агресивно розросталася, загрожуючи нормальній діяльності життєво–важливих органів. За свої 24 роки Віта перенесла з півтора десятка хірургічних втручань, але пухлина щоразу відновлювалася, укорінюючись усе глибше. Склерозуюча терапія судин, яку проводили в обласній клінічній лікарні, давала нетривалий ефект: за якийсь час щока знову розпухала, як на дріжджах.
Вікторія Зінкевич оббивала пороги багатьох клінік у Києві, брала участь у кастингах телепроектів, де пластичні хірурги повертають красу людям із вадами зовнішності. Та ніхто не брався допомогти молодій волинянці, скромній виховательці дитсадка. Коштів на дороговартісне лікування у дівчини не було: декілька років заощаджувала, збирала зарплату на картковому рахунку, але її бідові 13 тисяч гривень украли телефонні шахраї. Розраховувати на допомогу родини Вікторія не могла. Мама трагічно загинула, коли їй було 4 роки. Тато став топити горе у чарці, тож його позбавили батьківських прав. Виховували Віту і її сестричку до повноліття старенька бабуся та тітки.
— Було непросто зважитися прийти зі своєю бідою до редакції, але змусив відчай. Можливо, Бог скерував до вас, а потім -— до Ростислава і Тараса Валіхновських, — каже тепер Вікторія, яка нещодавно повернулася з Києва після успішної операції у Медичному центрі Valikhnovski MD.
З її обличчя ще не зняли пов’язки, дівчині важко говорити, але очі тепер уже світяться надією. Із захопленням розповідала, як гарно прийняли її у центрі пластичної хірургії, заснованому Ростиславом Валіхновським. «От якби у всіх наших лікарнях було так», — казала, згадуючи, як по–родинному тепло, лагідно, турботливо опікувалися нею брати Валіхновські і вся їхня команда.
— Дуже чекала дня операції. Попередньо призначену дату у вересні мусили перенести, бо захворіла на ангіну. Знала, як важко було Ростиславу Любомировичу знайти вільне «вікно» у його щільному графіку, щоб прийняти мене. У нього кожна година розписана задовго наперед: «зірки», «світила» стоять у черзі. Але довелося вертатися до Луцька і лікувати горло. Тільки «вишкрябалась», десь взявся кон’юнктивіт. Тому коли у листопаді мені зателефонували з центру Валіхновських і повідомили, на який день приїхати, молила Бога, щоб знову не виникло якихось непередбачуваних обставин. Коли йшла в операційну — майже не боялася, бо вірила у професіоналізм лікарів–земляків.
А в цей відповідальний для нашої героїні час, вболіваючи, тримали за неї кулаки і ми. Про день операції довідалися від Любомира Дмитровича Валіхновського, батька талановитих пластичних хірургів — рятівників Вікторії, завідувача хірургічного відділення Турійської центральної районної лікарні, який передав синам любов до своєї справи, людяність і бажання творити добро. У мами Марії, досвідченого лікаря–терапевта, вони перейняли науку лагідного і чуйного ставлення до пацієнтів.
— Дякувати Богу, операція пройшла успішно, усе, що можна було зробити в межах протоколу, — зроблено. На жаль, пухлина вросла дуже глибоко в корінь язика, тому, аби попередити рецидив, доведеться робити додаткове втручання із застосуванням кібер–ножа. Веду перемовини з керівництвом солідної київської клініки, щоб вирішити це питання, — зателефонував згодом Ростислав Любомирович.
У цієї людини — дивовижний дар ущільнювати час. Він устигає проводити складні пластичні операції, готується до відкриття свого нового медичного центру, безкоштовно консультує пацієнтів (нещодавно вів прийом у Львові, у планах — співпраця з одним із лікувальних закладів Луцька), не шкодує сил на просвітницьку, громадську роботу. Як істинно віруюча людина, не втомлюється творити добрі, благодійні справи. «Передайте Богданчику, учаснику АТО з Камінь–Каширського району, що ми чекаємо його для продовження лікування», — нагадав на завершення короткої розмови Ростислав Валіхновський, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, віце–президент Всеукраїнської асоціації пластичних хірургів.
Ну, а Вікторія Зінкевич, як зізналася, вишиває у знак вдячності лікарю–благодійнику ікону із зображенням благовірного Великого князя Ростислава Мстиславича.
— Знаєте, вразило не те, що мені у Медичному центрі Валіхновських надали шикарну окрему палату, що два тижні доглядали, годували вишуканими стравами. Вразила велика душевність і духовність, яка панує в тих стінах. В операційній — лик Спасителя, перед хірургічним втручанням звучить молитва, там особлива атмосфера доброти, милосердя, — повторювала Вікторія.
Дівчина дякувала усім, хто не залишив її наодинці з бідою: окрім лікарів, згадувала колег і завідувачку дитсадка № 38 міста Луцька Ларису Романюк, небайдужих односельчан, багатьох знайомих і незнайомих людей, які підтримали її у важку годину.

На фото: Вікторія Зінкевич зі своїм рятівником Ростиславом Валіхновським.