Ближче ми познайомилися з Юлією Хвас зовсім недавно, під час відкриття виставки художниці Валі Михальської у Любомльському краєзнавчому музеї...
Ближче ми познайомилися з Юлією Хвас зовсім недавно, під час відкриття виставки художниці Валі Михальської у Любомльському краєзнавчому музеї... Юля працює там науковим працівником, а минулого року вона стала членом Національної спілки письменників України. Цьому передувало навчання в університеті, відточування майстерності у літературній студії «Лесин кадуб», якою керував знаний письменник Йосип Струцюк, публікації в альманахах, антологіях, періодичних виданнях. У 2007 році Юлія Хвас видала поетичну книжку «Поділюся кольором із квітами», а цьогоріч побачила світ ще одна збірка — «Рукостискання речень», яку авторка презентувала мені із теплим автографом. А водночас подарувала не одну хвилину спілкування зі справжньою поезією, від якої завмирає серце, інколи перехоплює подих, бо «мовчання тиші не рідня», бо «дорогоцінне насправді ніскільки не коштує», бо кличе «Сірий ірис дороги. Кладок тонкі шоколадки» і так хочеться втекти у «біополе Мавки», а цитувати більше не хочеться, бо навіть найвдаліші цитати поза текстом не відображають напруги поетичного біополя Юлії Хвас. Треба просто читати і щиро радіти. Бо відбулася ще одна поетка. Справжня.
