КОМУ ДІСТАНЕТЬСЯ ДЕСЯТА ШАХТА – НАЙБІЛЬША НАДІЯ ВУГІЛЬНОГО РЕГІОНУ?

Хто з інвесторів отримає почесне (!) право завершити цей не лише волинський, а й всеукраїнський довгобуд? Це питання зараз найбільше хвилює нововолинців, адже з новою шахтою якраз і пов’язували надії на розвиток вугільної галузі. За 27 (!) років багато високопосадовців, у тому числі перші керівники держави, буваючи з діловими візитами у Нововолинську, заявляли про те, що ось-ось відсвяткуємо новосілля на зданій в експлуатацію сучасній копальні. Однак не сталося так, як гадалося

Алла ЛІСОВА

Ускладнення політичної та економічної ситуації в державі загалом чи не найбільше вдарило по вугільній галузі. Минулий рік був позначений постійними протестами шахтарів: вони пікетували, мітингували, перекривали дороги, їздили на численні прийоми до тих, від кого буцімто залежить подальша їхня доля. Та далі обіцянок справи не пішли…
Відсутність коштів на завершення цього об’єкта у головному державному фінансовому документі остаточно підвела до думки, що держава фактично умиває руки від цієї проблеми. Хоча диву даєшся: готовність підприємства становить більш як 80 відсотків, перспектива щодо кількості і якості вугілля, яке мала давати на-гора «десятка», обнадійлива. Не кажучи вже про те, скільки там «закопано» державних коштів, і за це мав би хтось нести відповідальність!
Наприкінці минулого року вдруге зробили спробу «замахнутися» на десяту шахту китайські інвестори. Як і попереднього разу, вони провели ділову зустріч у стінах облдержадміністрації. Зокрема, голова ОДА Володимир Гунчик мав розмову з представником китайської компанії «Sani» Гуанем Цинбаєм, яка заявила про готовність інвестувати в економіку України 3,5 мільярда доларів. Китайців зацікавив Волинський вугільний басейн, вони вже мають досвід співпраці з гірничими підприємствами на Сході України. Побували вони і в Нововолинську, у стінах державного підприємства «Волиньвугілля» велася предметна розмова про технічні характеристики волинських шахт, їхню інвестиційну привабливість і необхідність у подальшому виробити форми співпраці. Як заявили гості з Піднебесної, інвестування може проводитися у різних формах: від звичайного кредитування до технічного переоснащення шахт. До речі, ця китайська компанія спеціалізується на виробництві обладнання для гірничих підприємств. Уже має досвід співпраці з підприємствами корпорації ДТЕК Рината Ахметова. Тоді було запропоновано створити робочу групу, яка тісно контактуватиме з компанією потенційного інвестора.
Минув місяць – про конкретні рішення китайців не відомо. Є лише інформація, що керівник виконавчої гілки влади області під час недавнього візиту до столиці обговорив з урядовцями співфінансування шахт по лінії Фонду регіонального розвитку. І саме там під час презентації проекту розвитку шахти №10, реорганізації «Бужанської» та дев’ятого вугільного підприємства зазначалося, що ведуться перемовини з китайськими інвесторами. Чи дадуть вони реальний результат – ніхто про це не говорить.
А в той час до Нововолинська презентувати свій проект «Будівництво високотехнологічного комплексу виробництва синтетичного моторного палива і світлих нафтопродуктів» уже в нинішньому році прибули представники ДП «Гіпрококс» та підприємства «Енергія природи – водень», які буцімто представляли потенційного інвестора зі Швейцарії. З вугілля вони планують виробляти синтетичне пальне. Для цього потрібно буде збудувати завод. Вартість такого енергетичного проекту – понад мільярд євро. Якби його вдалося втілити в життя, то з’явилися б сотні робочих місць, а до бюджетів усіх рівнів потекли б гроші рікою…
Принаймні такий висновок напрошується після ознайомлення із запропонованими цифрами: річна потреба у вугіллі – 4,5 мільйона тонн (волинські й червоноградські шахти спроможні дати лише 2 мільйони тонн плюс закупівля у Польщі), 10 тисяч людей будуть працевлаштовані тощо. До речі, з трьох тонн палива можна добути 1 тонну бензину. При тому проект – «зелений», тобто екологічно чистий, який повинен реалізовуватися на державно-приватній основі. Чим не фантастика? І все це технічне диво після певних погоджень в уряді має бути втілене в життя за сорок місяців. Навіть якби так сталося, то в шахтарів уже зараз виникає запитання: а як бути гірничим підприємствам ще три роки, доки такий потужний інвестор візьме їх під свою «опіку»?
Однак і китайці, і так звані швейцарці ставлять одну вимогу – обов’язкову участь держави в реалізації їхніх проектів. Саме держава повинна виступити гарантом. І це великий знак питання. Та тішить одне: якщо шахтами хтось цікавиться – значить, не все ще втрачено. Значить, вони повинні отримати друге дихання. На це й сподіваються гірники, які не бояться роботи, які знають як і уміють добувати вугілля, що в наш час справді стало чорним золотом. Тільки б нам навчитися ще це цінувати.