Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії, відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони. У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа...
Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії, відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони. У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа...
Бруно ФЕРРЕРО, з книги «365 коротких історій для душі» (видавництво «Свічадо»)
Але де знайти відповідне обличчя, що здатне було б передати водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість? Епіфаній не міг знайти спокою. Він рушив у подорож, зміряв цілу Європу, вдивляючись у кожне обличчя. На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа. Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалма: «За Твоїм лицем шукаю, Господи. Не укривай переді мною Твого лиця». Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялися на шляху, і вказував на якусь рису, що робила Те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість судді, веселість штукаря, милосердя сповідника, забинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці. За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі страшенно здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання. Даремно допитувалися в Епіфанія, хто послужив моделлю… Не шукай Христа в образі однієї людини. Відблисків Христового лику шукай у кожному.
