Мабуть, ще не один дослідник ламатиме собі голову над тим, як цьому кремезному бороданю із незмінною посмішкою–іскринкою в очах вдається заховатися, злитися, розчинитися в хащах, очеретах, траві, листі, аби вихопити неповторну мить і зафіксувати–увічнити її своїм об’єктивом...
Мабуть, ще не один дослідник ламатиме собі голову над тим, як цьому кремезному бороданю із незмінною посмішкою–іскринкою в очах вдається заховатися, злитися, розчинитися в хащах, очеретах, траві, листі, аби вихопити неповторну мить і зафіксувати–увічнити її своїм об’єктивом... Якимось дивом Валерію Мельнику позують не лише дівчата, колеги–журналісти, а й козулі, зайці, лелеки, метелики і навіть сонячні промені. Безсумнівно — це талант! А оскільки великі твердять, що не існує загадки таланту, а існує одвічна таїна любові, то розгадку феномену фотомайстра, власного кореспондента газети «Урядовий кур’єр», заслуженого журналіста України Валерія Мельника варто пошукати саме тут. Принаймні журналісти й відвідувачі редакції «Волині–нової», де майже упродовж року демонструвалася фотовиставка світлин Валерія Мельника, присвячена природі рідного краю, у цьому переконані. А ще наш колега — автор доброго десятка книг про природні багатства Волині, удостоєний премії ім. академіка Петра Тронька за видання краєзнавчої літератури та премії Національної спілки журналістів України «Фотожурналіст року». Вчора Валерій Мельник приймав вітання з нагоди 60–річчя. Впевнені, що копа літ — то лишень віха на довгому і плідному творчому шляху. З роси, води, із зірниць і світанків хай дарує здоров’я й наснагу рідна земля!
