НА ЯКІ РЕФОРМИ СПОДІВАТИСЬ ШАХТАРСЬКОМУ НОВОВОЛИНСЬКУ?

Останнім часом нашу країну лихоманить від суспільно-політичних, економічних, переплетених із воєнними діями на Сході, катаклізмів. Головні події, центри яких фокусуються у столиці, впливають на області, регіони, міста. Народ втомився від лавини негативних процесів, які не припиняються, а навпаки, з кожним днем посилюються...

Алла ЛІСОВА

Наймолодше промислове місто обласного значення Волині – Нововолинськ – найбільш відоме знаменитим на всю Україну довгобудом – єдиною шахтою, яка зводиться коштом держави вже майже три десятиліття. А ще тим, що тутешні мешканці активно відстоюють для нього статус шахтарського. Гучно проголошене урядом у постмайданний період гасло про енергетичну незалежність аж ніяк не йде в унісон з реальними кроками. Міністерство енергетики та вугільної промисловості чітко взяло курс на винищення вітчизняної вугільної галузі. Бо вона, бачте, потребує підтримки, тобто дотації. Легше і вигідніше (!) купити паливо десь у заморських державах, аніж подбати про модернізацію та переоснащення власних підземних підприємств. А робітники? Та нехай призвичаюються до «європейських цінностей», поруч же кордон: блок цигарок під куртку – і сім’ю прогодуєш.
Не бачимо позитивних зрушень після ряду протестних акцій шахтарів, як–от: перекриття доріг, пікетування столичних будівель та проведення мітингів. Попри те, місто намагається міцно триматися на ногах, його здорові сили, стривожені невідомим завтра, не хочуть миритися з чиїмись планами зробити перспективний Нововолинськ глухою провінцією.
Таке занепокоєння прослідковується у численних зверненнях активістів до керівників виконавчої та законодавчої гілок влади краю. В якості переконливих аргументів – конкретні факти.
Структурні зміни багатьох галузей торкнулися шахтарського міста. У результаті реорганізаційних, оптимізаційних та інших подібних процесів, які мають на меті скорочення спочатку управлінського апарату, а згодом і частини працівників, з Нововолинська було перенесено прокуратуру і податкову службу у Володимир–Волинський, МРЕВ – у Горохів, управління пенсійного фонду мають намір розмістити в Іваничах. І це при тому, що місто за основними економічними показниками – виробництво продукції на одиницю населення, середній розмір зарплат та пенсій, інвестиційні вливання на одного мешканця тощо – лідирує в області. Нещодавно ліквідовано митний пост «Нововолинськ» у той час, коли тут чи не найбільше підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Разом із тим у Нововолинську розташовано центр поліції, яка обслуговує і сусідній Володимир-Волинський. А нововолинська санепідемслужба свою діяльність поширює ще й на Іваничівський район. Словом, повна плутанина.
Мешканців шахтарського міста цікавить те, за якою логікою діють посадовці, приймаючи такі доленосні для майбутнього Нововолинська та й, очевидно, інших міст рішення. Тому закономірно постає питання: за яким принципом у найближчій перспективі розвиватиметься область, якою має бути її структура, якщо такі порівняно великі населені пункти з розвиненою промисловістю, розгалуженою інфраструктурою піддаються своєрідній дискримінації? В якому напрямку має далі рухатися адміністративно–територіальна реформа, що забуксувала майже на початковій стадії, якщо центри багатьох організацій і установ переносять з більших у менші населені пункти? Де тут знайти раціональне зерно?
Зрозуміло, рішення про такі нововведення приймаються не в області, а вище. Тому, напевно, керівникам Волині доцільно ставити таке питання (принаймні цього вимагають мешканці) перед столичними чиновниками. Нехай у перерві між боротьбою за крісла і відстоюванням своїх вузькопартійних кланових інтересів задумаються, що мільйони українців планують жити не біля берегів Рейну, Сени, Червоного моря, на Сейшельських островах чи на березі Женевського озера. Вони хочуть нормально будувати власний дім на рідній землі.
Нововолинці і не тільки настійно просять звернутися в центральні органи влади, щоб отримати чітке пояснення таких незрозумілих змін, які називають реформами. Не кажемо вже про те, що у нинішньому році значно зменшено видатки на фінансування бюджетних сфер – освіти, медицини, – а це не що інше, як згортання життєво важливих послуг для своїх громадян. Погіршує загальну картину ситуація із перекладанням на місцеві бюджети утримання ряду закладів профтехосвіти, пільгового перевезення пасажирів, харчування учнів молодших класів тощо. Такого «покращення» не відчувають хіба що кілька відсотків наших співвітчизників–олігархів або тих, хто сидить у владних кріслах. Як тут не згадати класичне: «Кому – війна, а кому – мати рідна…»