ОТАК І ЖИВЕМО: брехнею світ обійдеш, та назад не вернешся…

У маршрутці мама по мобільному телефону розмовляє з дочкою–школяркою:
— Якщо не встигнеш закінчити малюнок, то не йди на фізкультуру, скажеш вчителю, що голова болить. Сядеш в якомусь класі й доробиш. І дивись там, веди себе нормально на уроках. Щоб мені класна керівничка більше не скаржилася на тебе! – строгим голосом жінка відчитує в переповненому салоні дитину, яка десь вдома виконує домашні завдання...
– І не відгавкуйся, як твій батько, слова не даєш сказати. Все, дзвонить мій шеф, – говірка пасажирка закінчує виховний процес і розпочинає розмову з начальником.
— Вибачте, Євгене Михайловичу, – лагідним тоном відповідає вона. – Трохи запізнюся, бо в дочки грип, чекала зранку лікаря, а вони знаєте як працюють. Хоч в новинах передали, що епідемія закінчилась, у мене вдома тільки розпочинається, – зітхає й навіть не червоніє.
Студенти, які стояли біля мене, засміялися, а один із них пожартував:
— Тепер ще повинен зателефонувати її чоловік, який відгавкується…
Жінка почула цю репліку й вискочила з автобуса біля четвертої гімназії… У 23–й маршрутці їхав Кость Гарбарчук.