«ЛІКАРІ НАВІТЬ ЗА СВОЇ ГРОШІ КУПУВАЛИ ЛІКИ…»

Серафимчик з’явився на світ у перший день Різдва Христового. Ім’ям святого, який повертав людям здоров’я, малого нарекли не випадково. Він, як і четверо старших дітей Ольги Літвин із села Топилище Іваничівського району, ледь не втратив маму. І лише завдяки професіоналізму фахівців Луцького пологового будинку, їхніх колег із обласної клінічної лікарні жінку вдалося врятувати...

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«ТАК І НЕ ДІЗНАЛАСЬ, СКІЛЬКИ Й КОМУ МАЮ ВІДДАТИ»
— Хто взяв зошит з моєї сумки? Я ж там усіх поіменно записала, хто мене рятував, щоб нікого не забути, — ледь не плакала Ольга, картаючи дітвору. — Тепер багатьох прізвищ, боюсь, не пригадаю. А я ж цим людям життям зобов’язана.
Приїхали ми до Літвинів, як сніг на голову. Але господиня була рада, бо ще в січні телефонувала до редакції, запитувала, чи можна надрукувати в газеті подяку лікарям і благодійникам за допомогу. Планувала, що сама зайде, усе розповість, будучи в Луцьку, та вирватися з дому багатодітній мамі ніяк не вдавалося.
— Дитину нема на кого залишити. Старші — до школи, Соломійка — в садочок. А ще ж у мене троє корів, шестеро поросят, кінь, коза, — виправдовувалася по телефону Ольга.
Тож за нагоди ми пообіцяли навідатись у Топилище, куди жінка переселилася з рідних Риковичів. Тепер зі своїми дітьми мешкає у хаті, що належала двом стареньким бабусям, сестрам, які самотньо доживали віку. Розпізнати оселю багатодітної сім’ї можна було за довгими «гірляндами» випраного дитячого одягу.
— Варвара Василівна Кузьмич торік померла, маючи 94 роки. Бабця Марія була молодшою. Вони мені — не родичі, але після смерті мами стали найріднішими людьми. Я їх 8 років доглядала, а вони мені допомагали і грошима, і порадами. І хату нам залишили. Правнук бабці Варвари сказав: «Куди ж ти з дітьми подінешся? Живи», — розповідає Ольга Літвин, запрошуючи до кімнати, де в ліжечку солодко спить маленький Серафим.
Дев’ятирічні двійнята Ангеліна та Адріана, які пильнували сон братика, поки мама порала худобу, зізнаються, що спочатку хотіли назвати малого Арсеном. Але коли мама повернулася з лікарні, то сказала: «Привезла вам Серафимчика».
— Назвала синочка на честь преподобного Серафима Саровського, бо дивним чином явився мені цей святий, як робили кесарів розтин. Я до останнього сподівалася, що народжуватиму сама. Але з Іваничів мене відправили у Луцький пологовий, а там лікарі наполягли, що відкладати не можна, бо втрачу дитину. Коли виходила з–під дії наркозу, побачила біля себе лікарку з дитям на руках, а поруч — постать чоловіка в чорному облаченні. Запам’ятала його, хоча тоді й не знала, хто це. Уже потім, коли випадково зайшла в Горохові в крамничку з іконами, побачила на одній з них обличчя того старця. Продавець сказала: «То — Серафим Саровський, який зцілював людей». Напевне, цей святий, знаючи, які випробування мене чекають, взяв нас під свій захист, — так пояснює жінка щасливе завершення історії про повернення майже з того світу.
За словами Ольги Літвин, у нотатнику, що його діти так і не знайшли, були прізвища аж 18 лікарів, які боролися за її життя. А ще ж хотіла згадати добрим словом і медсестер, і санітарок, які виходжували і новонародженого, і його маму. Зі сльозами на очах молодиця веде мову далі.
— Знали, що я — багатодітна, розлучена, бідова, то всі шкодували, допомагали в усьому. Так сталося, що до 6 місяців я не відала про свою вагітність. З чоловіком то сходилися, то розходилися, поки нарешті офіційно не розлучилися. Після того за якийсь час вибралася на обстеження. Зробили мені УЗД і кажуть: «У вас буде хлопчик». Я в плач. Не могла повірити. Потім сама себе заспокоювала: «Бог не дасть пропасти, якось дам своїм дітям раду». Як їхала до лікарні, мала 2,5 тисячі гривень, сподівалася, що на все хватить. Зробили кесарів розтин. Усе було добре. Я вже й з ліжка встала. А тут раптово — внутрішня кровотеча, впала, втратила свідомість. Треба було терміново робити складну операцію. Згодом чула, що хтось з лікарів навіть за свої гроші купував найнеобхідніші ліки, але так і не допиталася, скільки й кому маю віддати…

«БОГ ВРЯТУВАВ МЕНЕ РУКАМИ МЕДИКІВ»
— У нас останнім часом було багато складних випадків, але я пам’ятаю цю пацієнтку з Іваничівського району, саму операцію. Пригадую, довелося залучати судинного хірурга, деяких інших фахівців із обласної лікарні. Робили все можливе, аби зберегти життя матері. Радий, що нам це вдалося, — коротко прокоментував ситуацію Михайло Токарчук, головний лікар Луцького пологового будинку і один із рятівників Ольги Літвин.
Чекати, поки родичі чи знайомі зберуть кошти, щоб придбати усе необхідне для операції, було ніколи, адже відлік часу йшов на хвилини. За теперішніх непосильно високих цін на ліки медики нерідко стикаються з подібними проблемами і мусять шукати з них вихід.
— У моєму випадку знайти кошти було непросто. Я — сирота, статків не маю, тільки й багатства, що діти. Дякую своїй подрузі із села Жашковичі Галині Туруцькій, яка не шкодувала сил і часу, щоб обійти багато установ і організацій в Іваничах, відкрила в банку благодійний рахунок. Першими відгукнулися працівники нотаріальної контори Людмила Степанівна Кононенко, Тетяна Володимирівна Тарасюк, Леся Ярославівна Хованюк. Три тисячі гривень надійшло з благодійного фонду «Незабудка», який очолює Сніжана Миколаївна Горбачук. 500 гривень передала Алла Лукашук із Іваничів. Люди допомагали, чим могли. За моє здоров’я молилися в нашому храмі священики й односельчани. Вдячна мамі мого колишнього чоловіка, сусідам, усім, хто підтримував мене і моїх дітей у тяжку годину. Поки з важкою роботою не справляюсь, часто виручає подруга Надія, — боїться забути когось із благодійників Ольга Літвин.
Поки розмовляли, прокинувся Серафимчик. Дівчатка вміло його переодягали, забавляли. Десятирічний Богдан приніс із сусідського колодязя воду, бо у своєму — крейдяна. Заходилися готувати для маленького молочну суміш.
— Могла б я мати уже 14–річну доньку, але перша моя дитина померла десятимісячною. Завагітніла, а хлопець женитися не схотів. До всього, ще й лікарі після обстеження сказали, що треба переривати вагітність, бо дитина народиться хворою. Але моя мама, Царство їй Небесне, була дуже набожною і доброю, тож переконала не брати на душу гріх. Я народила дівчинку з гідроенцефалією, мозок в її голівці здавлювала рідина, дитина страждала. Щоб повезти її на лікування до Києва, збирала пожертви у поїздах, просила милостиню. Вдалося прооперувати донечку, але через місяць її не стало. То було тяжке випробування. Але, може, за мої страждання Бог дав мені аж п’ятеро гарних діточок, — тихо каже наша співрозмовниця, спостерігаючи за малими помічниками.
Розповіла Ольга і про ще одну обставину, яка ускладнювала її порятунок. З народження вона мала серйозні проблеми із серцем, школяркою перенесла хірургічне втручання в Інституті Амосова в Києві. Згадувала:
— Я — з двійнят. Сестричка теж мала вроджену ваду серця, померла. І я постійно задихалася, не могла до школи дійти. Мама віддала мене у санаторій, що в селі Жабка Ківерцівського району. А поклопотався, щоб я потрапила в столичний інститут на лікування лікар Микола Стасюк.
З почутого стало зрозуміло, що вже не раз Бог рятував життя Ольги руками лікарів–професіоналів. Ось і в січні цього року, за її словами, перенесла клінічну смерть. Зізнається, боялася розповідати лікарям, що бачила своє тіло десь згори, що голубом летіла сяючим коридором, зустріла покійну маму і сестру. Думала, не повірять. А у відповідь почула, що для медиків подібні одкровення — не дивина.
— Вам діток на ноги ставити, про це думайте, — порадив лікар, коли Ольга виписувалася з маленьким синочком. Либонь, то був найкращий стимул для жінки, яка поспішала одужати.


На фото: «Дала життя синочкові, та ледь не втратила своє. І все ж я щаслива», — каже Ольга Літвин.